ВАСИЛЬ
Така назва з’явилася серед рибалок і носить її володар річкових круч та плесів - лящ.
Хоче вірте а хочете ні але найбільше дана риба мешкає в голубих просторах зачарованої красуні Десні. Царський об’єкт, саме так розшифровується ім’я, посідає перше місце в уловах рибалок доночників. А скільки місцевих байок можна почути від охочих спіймати деснянський трофей по дорозі на риболовлю, або біля нічного багаття… Безліч. І одна цікавіша іншої. І кожна із них може претендувати на головну сторінку байок діда Щукаря.
Один із цікавих випадків, при ловлі ляща, стався і зі мною, на піщаних просторах річки Десна.
Серпневим ранком ми з моїм братом Володею вирішили порибалити поблизу села Кладьківка. В цьому місці річка мала значні ділянки з крутими обривистими берегами а відповідно і з найкращими умовами мешкання даного виду.
Ловити рибу ми взялися на давно випробувані засоби лову – стальку. Це донна снасть яка складається з спінінга, котушки, металевої струни, коромисла і годівниці. В якості прикорму було використано суміш варива гороху і новітньої магазинної привади.
А ось наживка складалася із білого та червоного хробаків, перловки, мушлі, геркулесу, мастирки. Досить важливим моментом на Десні є вгадати що сьогодні в даному місці і в даний час хоче на сніданок – царська персона.
Закинувши по дві донки, ми почали чекати тієї чарівної митті від якої замирають серця мільйонів улюбленців водяного полювання.
Тим часом за деревами протилежного берега появився краєчок вранішнього сонця. Його відблиск миттєво упав на зелень порослі берегу, потім мерщій побіг по тихій гладі поверхні річкового потоку і вистрибнувши з води вдарив нам по очах. Заставивши примружитися.
Дзенькнув у Володі дзвінок. Але це була не риба. Пропливаюча мимо гілка верболозу вирішила вибратися на берег. ЇЇ шлях вільного плавання міг бути коротким із-за недалекого повороту а може й досить тривалим початок якого розпочався від берегів далекої Смоленщини. Витягши перешкоду на берег мій брат, поправивши наживку майстерно метнув годівницю з гачками досить на належну відстань метрів так за тридцять.
Через не значний проміжок часу відізвався дзвіночок і на моєму спінінгу. Його гомін підхопив невидимий у береговій траві коник і вони переспівуючи один одного наповнили гомоном ранковий туман який стелився по водяному плесу.
Обертаючи котушку через вудлище, тридцяти метровий провід та майже метровий поводок було відчутно що там у водяній безодні хтось намагається вивільнитися. Сіпання поступово зменшувалося. Ще мить і блиск рибки відбився у береговому мілководді. Це плоскирка. Рибка яка одна із перших приходить на закормлене годівницями місце лову.
«На що зловив?» запитав Володя.
«На червоного хробака»
Задзвенів дзвоник і у Володі. Повільно витягуючи снасть він вдивлявся у жовтувато-зеленкуватий відтінок постійно пропливаючої води. Я також задивився на його рухи і ледь не наступив на невідомо звідки зявившогося невеликого вужика.
«Ох змія!, ну нічого собі лазять тут собі». Від мого тупоту плазун щосили поповз до води. Спочатку він боровся із природною силою течії але згодом піддавшись неперевершеній силі подрейфував за течією у невідомому напрямку.
Тим часом Володя витяг із води підлящика грамів на чотириста.
«На що взяв?», запитав я.
«На опариша. Але якщо маленький взяв, значить скоро і більший підійде»
Час йшов сонце поступово підіймалося і безжалісно починало припікати. Пройшло біля п’яти годин а в нашому садку на двох плавало чотири плітки, плоскирка та підлящик. Кльву так і не було.
«Може пора снідати?», запропонував я.
«Та напевно вже можна»
Я розстелив на верху берега плащ та почав доставати із сумки наш сніданок який ретельно щоразу нам готувала мама. Він складався із хліба, великого шматка сала і ніжинського гурка. Так, так саме таку назву має кремезний огірок з’ївши який ви не тільки втамуєте голод але і спрагу. Немає напевне кращої години коли отак безтурботно на свіжому повітрі дивлячись з висоти крутого берега на голубу артерію і вдихаючи чисте поліське повітря можна з’їсти
Перекинувши спінінги Володя видерся на берег і присів до мене взявши шматок сніданку.
В цю мить дзвоник на дальній донці весело підскочив і зацокотів. Відкинувши сніданок брат мерщій побік до низу. І почав швидко вимотувати котушку. Через мить на піску підстрибувала плітка маломірка.
«Ти бачив, така мала а як сильно задзвонила!»
«Щойно руки помив не хочу і вимащувати щоб надіти хробака»
«А ти закинь на сало», «на я тобі нарізав два шматочки»
Володя надівши білі кубики на гачки повідків, махнув вудлищем в ширину водяного простору. Годівниця з вантажем бовкнула метрів за п'ятнадцять від берега.
«Руки жирні, котушка сковзнула» виправдався рибалка.
«Та вішай дзвоника та йди їсти»
Володя знову зібрався по крутому берегу на вершину нашого розташування. Не встигнувши вкусити шматочок сала, як його спінінг відізвався легеньким дзвоном. Володя підвівся.
«Та ще напевно не сів», заспокоїв я його.
І тут дзвоник почав видавати ритмовані рухи аргентинської мелодії. Володя відкинувши свій сніданок хутко помчався до спінінга. По дорозі перечепився за купину, наступив на залишений панцир мушлі. Ледь, ледь добравшись до хлиста. Миттєвим рухом скинувши дзвоника, зробив невелику підсічку. Повільно прокручуючи котушку він скерував
«Бери підсаку, швидше!»
Тепер вже я, схопивши підсаку мов на крилах, ластівкою береговушкою, полетів із високого берега на допомогу. І ледь через сипучий пісок берега не опинився носом у воді.
Не квапливе виважування і ось рибина вхопивши пару ковтків повітря безсило лягла на бік і опинилася у підсаку.
Це був красень – Василь. Його бронзові боки залилися сонячним промінням і лише повільно висунуті губи просили рятунку.
Гуділа нога, по чолі стікали краплини переможного поту.
«Ох нарешті є. Взяли Василя!»
«На що взявся?», запитав я.
«Як на що на сало». Вкидаючи щойно виловленого ляща до садка відповів Володя.
«Ну чого, чого а сала в нас вдосталь. Тепер вся риба буде нашою».
І в цю мить наші погляди з усмішками зустрілися і ми подивилися на місце нашого розташування. Усмішка миттєво розтанула на наших обличчях. На розісланому плащі де були розташовані наші скромні обідні пожитки, смачно облизуючись і весело помахуючи хвостом сидів і дивився на нас тутешній песик. Його невинні пронизливі очі виказували самі за себе. Вони дякували матінку Десну за погожий день, невідомих хлопців за радужний прийом та щасливу мить яка подарувала хліб насущний.
Риболовля удалася…
