ШАБЛЯ.
Річка Десна. Неодноразово оспівана в етнічних трактатах наших пращурів. Правиця Поліської низовини простягається більш як на1100 кмі щорічно проносить по своєму руслу мільйони кубічних метрів води. На її широких просторах можна зустріти всі складові об’єкти будови річок.
Тут є фарватер, глибока частина річки яка сягає 3-4 метри і по якій все рідше і рідше пропливають моторні човни та трудівниці водної стихії баржи.
Піщані ділянки миси, що мають характерний нанесений шар щільного сірого-білого піску. На яких відповідно не великі глибини а тому скрізь розташовуються як зони відпочинку для суспільства так і дикі пляжі для худоби.
Плесо поросле густими заростями верболозу. Це глибоке місце річки які є перехідними ділянками з мілини на глибину або навпаки з глибини на мілину. Вони досить багаті на видовий склад риб.
Кручі, ділянки високих підмитих берегів утикані тисячами норок - гнізд берегових ластівок. Дивлячись на ділянки із водоворотами на думку приходить те, що саме в одному з таких місць герой казки Балда забирав у нечистої сили трьохрічний золотий оброк. Це досить глибокі і небезпечні місця. Їх глибина досягає 15-17 метрів.
Заливи, стариці і озера які поповнюються свіжою водою лише під час весняного водопілля. І мають багатий запас як річкової так і озерної риби.
Десна своєю не повторною красою вражає людину при першій ліпшій нагоді. А запах ранкового туману, йодованої цілющої води та запашного аромату берегових лугових трав заражає аматора невиліковною хворобою яка зветься любов до природи. І де б ви в подальшому не знаходилися, по яких водах босоніж не бродили, краєвидами яких водних просторів не милувалися, знову і знову вас будуть тягнути до себе оспівані Довженком – чарівні простори Десни.
Пізнім вечором в п’ятницю до мене забіг мій сусід і сказав:
«Збирайся, раненько їдемо на Десну!»
«Та в мене нічого ж немає ні наживок ні прикорми», заперечив я.
«Нічого в мене все є, ти бери лише вудочки!», в по спіхах лише кинув мені мій товариш.
Виїхали рано вранці. До річки 30 кілометрів. І ось ми вже зупинилися на широкому березі річки. Берег і сама красуня ще сплять окутані повною темнотою. Витягнувши вудки, сачок та рюкзак, ми направилися на випробуване і облюбоване мною місце де в Десну впадає ліва притока річка Вересоч.
Розкладаючи свої валізи мій напарник раптом аж спітнів.
«Що сталося?» запитав його я.
«Та ти знаєш, здається у поспіху я забув вдома і наживки і прикорм…»
«Так! Але нічого щось я придумаю» намагався я підтримати мого товариша.
«А поки принеси он від тої кручі глею для прикорми».
Передивившись свої запаси у рюкзаку я дістав лише кусень білого хліба та банку згущеного молока які завжди разом з безміном, сірниками та медичною коробочкою знаходилися на випадок непередбачуваних ситуацій.
Взявши підсаку я відійшов до ділянки де впадала притока, провівши по мілкій ділянці, яка досить густо заросла підводною рослинністю, витягнув за три рази майже цілісіньке відро молюсків живородок.
Піднявшись вище до берегового простору помітив що серед лугових трав засихають сонячні залишки від прогону худоби. Перевернувши один із таких «дарів» я помітив що в ньому копирсаються білі хробаки це були опариші.
«От і класно тепер ми будемо з рибою» промайнула думка у моїй голові.
Підійшовши до нашого місця я висипав ракушок і поклав нанизані на палицю з десяток кізяків.
«На що будемо ловити?», обурено, запитав мій сусід.
«Ти на хліб, та на опариша, он бери і визбируй їх у коробочку, а я на рагуля спробую.»
«А підкормка?» не заспокоювався він.
«А ось бери згущене молоко перемішуй з глиною і роби шари величиною з апельсин!»
«А я займусь ракушками.»
Перебивши цеглинами на кашицю більшу половину молюсків, додавши розмоченого хліба я закатав суміш у глей і виліпив штук шість глиняних шарів.
В цей час мій напарник витягнув одну за іншою декілька уклейок. І настрій його значно покращився.
Я взяв вудлище і почав пускати поплавець без насадки, щоб вірно відрегулювати глибину. Мій поплавець був досить масивний з пінопластовою основою і тяжким грузилом. Все це було зроблено з метою як найшвидшого досягання наживки дна річки. Як тільки гачок перестав «клювати» за дно я приступив до бомбардування. Закинувши чотири шари підкормки за 2-3 метри від місця розташування рогача з садком які слугували орієнтиром для подальшої риболовлі я тихенько вийшов із води і почав готувати молюсків для наживки. Для чого цеглинкою робив на ракушці лише тріщину і складав до пустої вивільненої баночки із під молока.
Мій сусід знову витягнув парочку маленьких сріблястих рибок. В його садку вже блищав добрий десяток рибин.
«Пора вже і мені пробувати», сказав я своєму товаришу.
Взявши вудочку та баночку тихенько побрів до свого садка. Доставши одну із ракушок і відокремивши верхню м’яку частину я обережно надів її на гачок і повільно маятниковим змахом послав снасть у воду. Пропливаючи більшу половину проводки поплавець почав поступово занурюватися, підсічка і є. На гачку затріпотіла перша плоскирка. Потім друга, третя, плітка, підв’язок. Знову закид підсічка і досить відчутна сила почала впиратися. Поступово відступаючи назад я силою зігнутого кінчика вудлища витягнув рибину ковзаючи по сріблястому берегу. Це був досить заліковий окунь.
Підійшов до мене мій товариш. Його зацікавили мої дії і дуга верхівки мого вудлища.
«Слухай дай і мені ракушок, а то сам он яку рибу ловиш а у мене тільки малеча.»
«Та ради Бога, он бери», «тільки в тебе снасть легка, вудлище коротке та і рогуль це не опариш – це більш схоже на холодець, результат буде невтішний» хотів я йому заперечити.
«Нічого, побачимо!» відповів завзято мені товариш.
Прогноз справдився. Маючи легку снасть із поплавцем з гусячого пера, м’яка частина наживки злітала ще у верхніх шарах річкового потоку під сильним але ненажерливим натиском великої зграї верхівок. Зрозумівши що ловля на ракушку справа досить не легка а головне зовсім не прибуткова мій сусід знову перейшов ловити на опариша.
Тим часом мій садок поповнювався білою Деснянською рибою. Майже кожна проводка закінчувалася зануренням поплавця, підсічкою і упійманою рибою. А якщо риба і вигравала цей поєдинок, то при кожній пустій підсічці проходило постійне підкормлювання риби яка підійшла, та й рештки молюска які не використовувалися в наживці також летіли у воду на ділянку проводки.
За грою поплавця можна було зробити відповідний висновок який вид риб спокусився на м’яку желеподібну наживку. Якщо з поплавцем щось сталося і він не займає вертикальне положення – підсічка і на гачку верховодка. Якщо поплавець почав занурюватися і потонув пройшовши половину дороги проводки, м’яка лише кистю руки підсічка – плоскирка. Коли поплавець притоплюється і до кінця довжини волосіні не потонув то зробивши після повної витяжки на течії снасті підсічку на гачку може з’явитися плітка. Ну а якщо поплавець різко потонув і відчувається супротив то це або окунь, або в’язь або і його величність лящ.
За хорошим кльовом, погожим липневим днем, не помітно як стрімко летів час. Сонце вже зайняло своє місце в зеніті безжалісно припікаючи. Кльов значно послабшав і лише верховодки жадібно хватали білих хробаків.
На береговому лузі з’явилося стадо корів. Вони вели за собою засмаглого пастуха. Їх багаторічний рефлекс був направлений до свого пляжу, де можна на короткий час звільнитися від кусючих і набридливих оводів. Напившись води та забрівши майже до самої шиї у прохолодну вологу тварини теж відпочивали.
Я вийшов із води і вирішив трохи розім’яти ноги які затекли від постійного напруження. Пройшовши по берегу вибрався на луг, де помітив як на перегонки один поперед іншого розліталися в різні сторони зелені та коричневі коники. Зловивши пару стрибунів я посадив їх до сірникової коробки. Подивившись як стадо корів приймає водяні процедури повернувся до свого напарника.
«Ти знаєш напевно пора вже кинути прикорми, бо щось кльов послабшав», порадив Юра.
«Ну давай». «Та ось на, я тобі нову наживку приніс, зловив пару коників.» «На них також буде братися біла риба.»
«Отже на річці можна знайти і наживку і прикормку і рибу?» запитав сусід.
«Як бачиш, можна але ризикувати не потрібно! Бо можна залишитись в наступний раз, без риби.»
Сусід взяв наживку, кинув підкормку і знову почав ловити.
Я прийшовши на своє місце почав набивати нову порцію ракушок. І тут пролунало:
«Мерщій бери підсаку!»
Мій напарник боровся із рибою. Його вудка витримувала значні потужні ривки. На поверхні води з’являлися круги відчайдушного супротиву. Через мить сусід почав відступати до берега в цей час підійшов на допомогу я з підсакою. Мить і срібляста красуня опинилася в неволі.
«Нічого собі верховодка» радісно вигукнув Юра.
«Цікаво скільки їй років, що вона така велика?» Радощам його не було меж.
«Це не верховодка», подивившись на здобич відповів я, «Це риба – шабля, чехонь!»
«На що вона взялася?» подив переборював мене.
«Як на що, на коника!»
Зваживши рибу безміном вона потягнула1,9 кгі сягала довжини за60 см. Це була сильна, красива мешканка піщаного плеса.
Додому ми поверталися втомлені але щасливі, коли сонце вже давно заховалося за верболози протилежного берега красуні Десни.
