СУДАК – ВЕГЕТАРИАНЕЦЬ.
Побачити два неба, можна одночасно лише на Десні. Сріблясті зорі відображаються в пливовій чистій воді і їх в даний час стає в два рази більш ніж є насправді. Прохолодний туман покрив зелений килим берегового пасовища. І молоко подібна суміш кружляє в ранковому танку з річковим потоком який спішить на зустріч до славетного сивочолого Дніпра.
Свій співучий трепіт, прокинувшись, розпочинає соловей у верболозах, які схилили дівочі зелені коси до води. Гучне тьохкання підхвачує сіра зозуля.
«Зозуля, зозуля скільки я сьогодні зловлю рибок?»
«Ку-ку, ку-ку, ку-ку…»
«О, це добре!»
Сьогодні природа навіщувала цілий садок плотичок, плоскирок та підлящиків, річкових сріблястих дарунків. І я крокую назустріч непередбаченій мрії, яка за час зимового періоду довго заставила себе чекати, до захоплюючих миттєвостей риболовлі.
Рибалити на Десні, досить не проста на перший погляд справа. Річка від рибалки вимагає його найкращих рис уміння, усидливості, терпіння, знання не лише сучасних технік лову але і повадок різних річкових видів риб. Ігнорування всім перерахованим неодноразово залишало рибалок з пустим садком.
Але це все не про мене. Я виріс на Десні. І завжди вона дарувала мені краплину свого багатства.
«Ну добридень, моя красуня», присівши навшпиньки протягнув я річці руку і занурив її у вологу прохолоду.
«Давненько ми з тобою не зустрічалися», «Все ніколи було, все робота та робота…» І це чиста правда відстань яка зараз відділяє нас становить більше 600 кілометрів. І тому вирватися в Поліські простори далекого дитинства не така вже легка на сьогодні справа.
Улюблене моє місце на Десні, це кручі і перехідні до них та від них плеси. В таких місцях завжди лишаєшся з рибою і там не дуже дошкуляють купанням відпочивальники. Під’їхавши автобусом до самісінької Десни намагаєшся як мерщій добратися до потрібного місця. Так як таких улюблеників посидіти на річні з вудкою хоч греблю гати. Ось і сьогодні з маршруту Ніжин - Кладьківка висипало близько двадцяти осіб з запакованими снастями. І це лише одиниці так як більша маса люду, вже давно добралися до місць лову на авто а можливо хто і рибалить вже не одну добу облюбувавши класну діляночку.
Від бази відпочинку «Металіст» і вверх до бази відпочинку «Нафтовик» велика дуга крутих берегів Десни. На годиннику 6:00 пора вже і за риболовлю братися…
Закинуті донки, замочений в березі садок. Все затихло і затаїлося вичікуючи зустріч з першою за сьогоднішній день покльовкою риби. Дні стоять досить жаркі а тому головним об’єктом лову повинна стати мирна річкова риба. Щоб її спокусити, в хід йде вся кулінарна хитрість рибалки. Головну увагу приділяю підкормці. З самого малечку я засвоїв один із головних правил риболовлі на річці: «щоб рибу зловити, потрібно її пригостити». А пригощання, тобто прикормка, повинна бути смачною і спокусливою. Майже завжди виручала мене горохова каша із різними додатками. Наповнювачами були мелені сухарі та соняшникове насіння. Все ретельно перемішане з річковою глиною на Деснянській воді давало змогу ловити як на донну вудочку так і в проводку вудлищем забрівши майже за коліна з берегу до води.
Другим головним правилом – була наживка та насадка. І в цьому випадку я користувався рибацькою аксіомою: «що кому, а хробак – лящу». Отже для донки головною наживкою були червоні та білі хробаки та так зване їх сумісне використання під народною назвою «бутерброд».
І хоча в кожному правилі є виключення так і моєму випадку завжди є паличка-виручалочка, це варена перлова крупа. Ну бувають випадки коли лящ «забастував» і не хоче виходити кормитися, тоді змінивши великі гачки на малі та повісивши 2-3 зернини на гачок можна впіймати плітку та плоскирку, а пощастить то клюне в’язь та головень і рибалка не пройде даром. Хоча рибалка ніколи даром не проходить. Поєднання з Десною, вдихання її чарівного вологого повітря, бродіння по її теплій йодованій воді та сипкому іскристому піску, все це лишає не описанні і не забуванні відчуття поєднання з матінкою природою.
Перші обережні покльовки, під впливом деснянського аромату, людське око може прогледіти, але їх ні коли не пропустить охоронець - дзвінок. Ось волосінь легенько подалася до берега і мерщій почалася смикатися до води. Дзвінок прокинувся і почав цокотіти: «швидше, швидше, швидше».
Коротка підсічка і неквапливе вимотування волосіні на котушку. На перших метрах тяжко дати заключення, чи є щось на гачку. Але подальше вибирання снасті, видають невразливі короткі потуги водної сили. Є риба – це плітка. Ось вже вона блиснула відображенням у береговому мілководді, а ось уже згибає все своє тіло, намагаючись втекти, на вологому від хвилі піску. Мить і перша рибка опущена в садок.
Далі процес налагоджується: підкормка в кормак, перловка на гачок, снасть до води. Бульк! Тридцяти метрів відстані вистачає щоб докинути до першої бровки пологого дна. Там в темній глибині річки проходять біологічні процеси мешкання водяних тварин. Там від краю до краю розташовані беззмінні шляхи ходу риби до місця годівлі , до місця відпочинку, до місця схованки яка виникає раз поза разу від хижацького пресингу.
Задзеленчав дзвоник і на іншій донці. Мерщій мов на крилах пролетівши відстань запрацювала «невська» котушка. На цьому вудлищі поштовхи відчуваються сильнішими та й самий прутик верхівки почав відбивати веселі ноти запеклого єдиноборства. Головень – риба сильна. Спокусилася також на варену перловку. Ніжно натиснувши на черевце можна помітити через відкритий рот, що риба до цього поласувала і підкормкою. Значить розрахунок вірний і риба поступово підходить до за кормленого місця а отже слід очікувати хорошого результату.
«Ку-ку, ку-ку…» знову пролунало над головою у верболозі. Місцева пташка пророкую удачу наступному рибалці який так як і я вирішив перевірити удачу та навичку у риболовлі.
Третій спінінг з насадженим червоним хробаком стояв як зачарований. Навіть все сущий йорж не наважувався спокуситися вертлявим апетитним хробаком.
Ще дві плоскирки попалися на кашу. Їх розмір був недомірковатим, тому перебування на пагубному атмосферному повітрі було для них не тривалим і вони повернулися до рідного водного середовища.
Від бази в напрямку проти течії на малих обертах йшов моторний човен. Його курс лежав по фарватеру річки. Із корми виднілися два вудлища. Напевно полюють рибалки за кликастим чи кумасею щукою методом доріжки. Пройшовши незначну відстань човен набрав потужного ходу і пропливши скрізь мене повернув за поворот в напрямку Воловиці.
«Не бере напевно», промайнуло в голові. І хижак як і лящи сьогодні взяли вихідний.
Ось обережно дзенькнув дзвоник. І завмер. Напевно кашею знову зацікавилася малеча - плоскирка. Я почав вибирати снасть. Риба на гачку не відчувалася. В час вимотування раптом я відчув різкий удар і волосінь перестала піддаватися. Але це відчуття було коротким і снасть знову з легкістю подалася до берега. Вимотав донку на відводі з повідком погойдувалася на течії срібляста плоскирка. Так звана «біла риба» Десни. Взявши її до рук і перевернувши на зворотній бік я помітив, що бочина риби була вирвана. Сумніву не залишилося, це були сліди зубів хижака.
Знову підкормка в кормак, каша на гачок, снасть до води… Полетіли.
Атака хижаків це діло серйозне, промайнула думка. Ще і гачки маленькі поставив, що це для них четвертий - п’ятий номер, нічогісінько обірве собі і все.
Сонечко все вище і вище, температура підіймається клювати риба стала все рідше. Його промені під капелюхом не так дошкуляли. Прижмуривши очі, приймаючі водні та повітряні ванни, я подумав «О боже, яка тут благодать і навіщо люди їдуть на сонце пік моря в Туреччину, Грецію? Ось він наш рідний Поліський едем».
«Дзень, дзень…» дзвоник обірвав мою уяву.
«Каша працює, може це вже лящ повернувся і вподобав мого варива.», почав поступово мотати котушку, після короткої підсічки. Риба пручалася не сильно. Але це був не лящ. Продовгувате тіло з темною до чорноти спиною зробило декілька діагоналей під самим берегом. Підсаки поряд не було. Ми з рибою були в рівних умовах. «Зірвешся значить зірвешся а ні то вибачай.» З цією думкою я почав форсувати події. І на березі затріпотів – судак. Маленький гачок ледь тримався на окраїні зубатої щелепи, на ньому біліла ще одна зернина розвареної перлової каші. Риба опинилася в садку.
А в моїй голові залишилися два питання:
« Чи то малеча взяла кашу, а її приголубив судачок?», «чи то ображена риба якій не досталася металева блешня рибалок моторного човна від доріжки, пішов снідати до берега і спокусився вареною ніжинською перловою кашею?».
День минув хвилиною, риболовля вдалася. Отримана порція адреналіну та деснянського чарівного, лікувального еліксиру дали поштовх згадувати в далечині, улюблені з дитинства почуття та спогади.
