Випадки на риболовлі

-          А-а, хіба це риба! Казна-що, не риба.

 От колись була риба, щоб ви знали.

 Ото з покійним Назаром,

 хай царствує, як підемо було...

(Зачарована Десна О.Довженко)

ВІДПОЧИНОК НА ДЕСНІ.

Вже більше 40 років я зачарований красунею річкою яка оспівана в романі знаменитого українського письменника Олександра Довженка. Говорити за всю річку звичайно я не можу так як по всій її довжині я не бував. А ось за частинку її від бази відпочинку «Металіст» що знаходиться поблизу села Кладьківка і до бази відпочинку «Берізка» біля села Салтикова Дівиця можна як то кажуть побубоніти.

Влюбившись в цей краєвид не лише від активного відпочинку, перебування на самоті з природою але і полюбляючи насамперед риболовлю. А чим ще як не нею можна займатися, майже круглий рік на Десні.

Сама річка свою назву з старого літопису носить як «правиця». Цікаво річка є лівою притокою Дніпра, а була названа як права? Довжина її на цій ділянки в середньому складає 20 км. Середня глибина 2,0-4,0м найбільша 17м і найменша 0,5м. Піщане дно з невеликими домішками мулу займає все русло. В глибоких тихих місцях пісок зверху вкритий мулом, а вздовж крутих берегів, і там, де швидка течія пісок вимивається. На фарватері дно – чистий пісок. Сума опадів для кожного з місяців в середньому становить 36,6 мм а по року 435,7 мм. Середньо місячні температури води (в °С):

Льодостав спостерігається між 2 і 19/12 і триває в середньому 109-116 діб. Товщина льоду Десни в середньому становить30 см. Середньорічні витрати води складають 324 мі/сек. Помісячні витрати:

Десна характеризується  звичайною швидкістю течії, яка змінюється залежно від сезону року (в м/сек.):

Хімічний склад води на даній ділянці річки:

Зоопланктон річки визначений 38 видами коловерток, 43 видами гіллястовусих, 14 видами веслоногих та 8 представниками найпростіших. Вона має (тис/мі-мг/мі): літній максимум до 50/260, значне осіннє зниження 5/20, зимовий мінімум 0,8/4,0 середні весінні величини 6/30.

У руслі річки Десна водна рослинність розвинута дуже слабо. Лише де не де можна зустріти невеликі смуги сусака звичайного, рдесники гребінчастий, пронизанолистий, кучерявий, різухи морської. Вони не відіграють істотної ролі в житті ріки.

До складу рибного населення входить 22 види риб які можна впіймати на даному проміжку річки, це щука, судак, окунь, миньок, сом, білизна, лящ, плоскирка, синець, клепець, головень, підуст, плітка, чехонь, верховодка, уклейка, пічкур, йорж,  носар, ялець, карась сріблястий, бичок.

Але досить характеристики основна наша мета це взяти засоби лову та направитися на особисту зустріч із рибними запасами річки. В Десні я використовував такі снасті для аматорської риболовлі: вудочка проводкова, вудочка грузовка, донка закидушка, донка на резиновому амортизаторі, сталька, покаток, жерлиця, блешня, мормишка.

Якщо систематизувати всі ці види лову то можна характеризувати такі напрямки тихого полювання:

- вудкою за білою рибою

- донкою за білою рибою

- лов хижої риби

- зимова риболовля

Зимову риболовлю поки що пропускаю так як цій темі буде присвячене інше публікування. А зупинимося на най головному для мене це лову білої риби.

Чим Десна миліша від інших водних об’єктів, тим що закинувши гачок з наживкою чи насадкою ви можете не вгадати який вид риби ви будете тримати в руках. Це різноманіття і зачаровує аматора який вперше потрапив на бронзовий піщаний берег річки красуні. 

Вудки як поплавцева так і грузова досить поширені в арсеналі рибалок. Якщо поплавцева використовується для проводкового використання на плесі чи мисі, то грузовка вудлище яке не має поплавця більш вигідніше використовувати на плесі і особливо на кручах з глибокими ділянками зворотного току води. В цих місцях запасу волосіні буває не достатнім для встановлення глибини і запасу волосіні для проводки. Звичайне вудлище можна переобладнати в грузове досить швидко зняти поплавець і добавити вантажу, вся решта залишається і готова для використання. Слід також зауважити що не потрібно скептично ставитися до грузовки. З практичного досвіду можу впевнено сказати що бували таки дні що лише завдяки грузовці в садку був нормальний улов коли інші практичні снасті мовчали. Також грузовику душе швидко можна переобладнати для лову хижих видів риб на живця яка описана на одному із форумів.  

Ось і виходить що одна вудочка може бути використана в декількох направленнях а звідсіль і збільшення імовірності в улові, а отже і перший штабель від аматора до профі. 

Темінь. На небі зоряно. У повітрі свіжість. Але біля розкладеного багаття тепло і затишно. Навіть комарі перестали жалити повідкривавши рот і розпочали слухати билини які трапляються з рибалками під час тихого полювання. Кожна розповідь несла чудово описані випадки:

«Ось я вам розповім один випадок, який трапився зі мною на Десні», розпочинає сивочолий чоловік один із старших з нашої виїзної компанії.

«Було це років так тридцять назад, коли мені молодому хлопцю який лише відслужив у лавах радянської армії, відкривався широкий виробничий простір».

Прийшовши додому я вирішив провідати свого дідуся який проживав на хуторі поблизу Десни. За одне   вирішив відпочити та покупатися перед тим як іти працювати на завод. Діда я вже не бачив більше двох років як пішов до армії. Дід мій був заядливий рибалка, я також полюбляв посидіти на вечірній зорі з вудочкою а потім і погомоніти коло нічного вогнища.

Радощам моєму прибуттю не було меж. Діставши три літрову сулію перваку закупорену кукурудзяним початком він мені сказав:

«Ось зараз відмітимо твій дембель, а на вечір поїдемо на моєму бобику на Десну половимо сома.»

Відмічання наше трохи затягнулося…

«Діду а що поїдемо на риболовлю твоїм трофейним?»

«Так, дорогу до річки сильно розмила злива, яка ось уже другий день ллє. Такі калюжі поналивало що і не переїдеш деякі буває»

«Ну що вже будемо збиратися, вже майже двадцята година?»

«Та ні давай ще по одній, тут до річки всього з десяток верст. Мій німець швиденько доїде»

Дідів трофейний легковик був ним добутий під час війни. При втечі німці покинули на призволяще покалічений обстрілом агрегат. А дід його відремонтував і ось уже не одне десятиліття має помічника в господарстві.

Витриманий самогон добряче дав по голові. Мені вже скрізь сон почали ввижатися соми серед нічного темно-синього неба, які полювали за місяцем та зорями.

«Вставай, пора вже виїжджати!» пробурмотів дід.

Я аж підстрибнув. За цей час поки я задрімав дід завантажив всі необхідні снасті і ми вирушили на риболовлю.

На дворі була невидима темінь. Суміш вологої землі, туману і ночі. Жодної зірочки на небі. Як на зло ще  і лише одна фара світилася на дідовому авто.

«Ви дорогу добре пам’ятаєте?, не заблукати б нам в лузі»

«Смієшся, чи що я тут все життя прожив і місця знаю як свої п’ять пальців, та й скільки тієї ночі!»

Окремі ділянки лугу були залиті великими калюжами і дід майстерно об’їжджав їх, щоб не вскочити у вибиті котловани.

Від такої поїздки, та попереднього застілля я задрімав. Через деякий час відкривши очі побачив авто стоїть, діда за кермом нема.

Ось відчинилися дверцята і дід заліз до салону.

«Що сталося?» запитав я його.

«Та ходив дивитися дорогу, бо така темінь хоч око виколи!!!»

«Ну і що там видно?»

«А он за триста метрів уже вода блищить, то і річка»

Під’їхавши до води, ми подоставали снасті для лову сома. Це були вистругані з дерева мотовильця на які намотана товста волосінь, масоване грузило і кований великий гачок.

«Ну що внучку давай ще по одній перед риболовлею», дід дістав із за пазухи свою похідну фляжку і перехиливши зробивши декілька ковтків передав мені. Мені вже й так було вдосталь, але я не міг впасти в очах діда як вчорашній солдат. Зробивши ковток я повернув бляшанку і почав розмотувати донки.

Тим часом дід розпалив маленький вогник і почав смажити заготовлених для вудіння горобців.

Розмотавши донки, на дві наживили запечених горобців а на одну курячі нутрощі. Взявши в праву руку кінець донки дід хитаючись розкрутивши над головою волосінь послав її вверх і вперед.

«Пішла рідна, метрів на тридцять лягла, як раз біля виходу з ями. Ану тепер ти служивий».

Я повторив ті самі рухи і жбурнув снасть в  сторону темного фону води.

«Слабкувато, напевно метрів на двадцять п’ять» сказав хизуючись дід,

«Напевно вас в армії погано годували, ось дивися і вчись поки я живий!»

Ось була закинута і остання донка на які мій пращур повісив саморобні дзвіночки із залишків рушничних гільз.

«Тепер можна грам по сто і трохи спочити»

«Мої дзвоники мертвого підіймуть як ухопить Деснянський вусач»

Такої темноти я ще не пам’ятав видимість була мінімальною за пару метрів нічогісінько не було видно. Я повернувся до багаття підкинувши пару заготовлений дерев’яних поліняк подивився на діда. Той вклавшись на великому пучку сіна вже давно хропів. От рибалка подумав я і також почав вмощуватися на нічліг на розпростертому плащі біля вогнища. Така несприятлива погода, туман та темінь породжували в моїй голові песимістичний настрій на риболовлю, але міцність дідового напою швидко взяли своє і я потонув у чарівних обіймах сну.

У сні промайнули мої армійські будні, ось наша казарма, ось вишикувалася моя рота, ось я ось мій командир відчитує – мене?

«За… випиту у діда самогонку? Я наказую, всю свою службу будеш чергувати», "о боже мій"

«На кухні у прапорщика Кузьменка!!!» А прапорщик достає великий черпак і що сили їм колотить по великій каструлі:

«Дзень! Дзень! Дзень!»

«Мерщій вставай, та швидше я тобі кажу»

Я відкрив очі, дід тряс мене за плече і в руці тримав велику саморобну підсаку.

«Та вставай вже!»

«Що сталося?» і тут я помітив що на лівій донці ходуном із сторони в сторону підплигує дідів дзвоник.

«Дзень! Дзень! Дзень!»

«Напевно сомище кілограмів на п’ятдесят взявся», прокричав радий дід і віддавши мені підсаку почав пробувати підтягувати волосінь.

«Щось зовсім не піддається», захекавшись сказав дід.

«Напевно рибина має ваги більше чим я», «Нічого хай трохи походить він добряче засікся».

Тут волосінь невідома сила потягнула так що дід ледве не вскочив у воду на допомогу встиг я, ми вдвох в чотири руки попробували потягнути волосінь але куди там, натягнута мов струна жилка врізалася нам в руки а на тій стороні її хтось зі всієї сили смикав.

«Давай прив’яжемо донку до фаркопу Вашого трофею», запропонував я діду.

«Ти що хочеш щоб я свою ластівку десь у Дніпрі шукав», «Тут знаєш яки соми водяться до пів тони» замотав головою дід.

«Так вже і пів тони?» не повірив я йому але почав розмотувати волосінь і обв’язав товсту вербу, яка росла неподалік від місця нашого розташування. Подивившись на годинник дванадцята ночі. Чортівня якась!

«Не хоче він здаватися» смикаючи за волосінь сказав дід. При цьому достав ліхтарика і посвітив по воді. Ми знову взялися потроху підтягувати жилку вдвох вибравши біля п’яти –семи метрів, підводна сила знову потягнула з такою силою що ми були змушені віддати більше волосіні ніж вибрали. Наше перетягування тривало біля години і якщо водяний силач розраховував лише на свої сили, то за нами була перевага міцного стовбура пологої верби.

«Нічого не буде, напевно потрібно пробувати брати його моїм німцем», сказав дід.

«Бери перев’язуй волосінь за машину, а я поки потримаю»

«А жилка витримає?» запитав я.

«Витримає, я її випробував на сусідському бугаю який пасеться на лузі а в ньому не один центнер ваги» категорично відповів дід.

«Ну що прив’язав?», «Давай потихеньку трогай, а я буду з підсакою на по готові» Дід взявши підсаку і ліхтарик пішов до води. На першій передачі машина потихеньку почала від’їжджати від місця, метр за метром річкова сила почала здаватися. Дід відкачавши до верху чоботи заброди, забрив у воду і присвічуючи ліхтариком з диким зацікавленням чекав вусаня з центнерною вагою. Все ближче і ближче ми були до мрійливого трофею. Все ближче і ближче до мрійливої слави найкращих рибалок сомів місцевого хутору. Все ближче і ближче до мого першого великого сома. В котрий раз дід навів ліхтарик на воду і обомлів…

В жовтому вогнику ліхтаря на нього дивилася роззявлена паща з великими білими гострими кликами, з пащі виривалися клубки чи то пару чи то вогню.

«О боже чорт!!!» «Сину стій гальмуй!!!» з води кулею вилетів дід випустивши у воду як ліхтарик  так і підсаку. На його крик я здавши трохи назад  підбіг до діда. Дід стоявши на колінах біля догораючого вогнища христився і був білий мов полотно.

«Що сталося діду?»

«Там, там на гачку, там…» дід хапав знесиленими губами повітря задихаючись, не міг закінчити свою думку.

«Там – чорт!» «У його отакі очі як яблука червоні і світяться, отакенна паща як у крокодила» дід розвів свої руки на всю ширину.

«Отакенні ікла, а з пащі на мене вогонь вилетів!» руки діда трусилися. Переживши війну голод я не міг повірити що ця людина могла побачити в своєму житті щось гірше.

«Правда казала мені баба Горпина, що на чорній кручі Десни чорти водяться.» «А я їй не вірив.»

«Казав що клята баба все це ти вигадуєш»

«А вона мені відповідала, доп’єшся ось він тебе на кручі і затягне»

«Права була Горпина, царство їй небесне!»

Я підійшов ближче до води. Від дідового монологу щось і в мене холодок пройшов по спині. Я взяв рукою за волосінь вона була натягнута.

«Діду що ж будемо робити?»

«Та облиш ти її не треба нам того зла, хай йде туди звідкіля прийшов.»

Я знову взявся за жилку і щосили смикнув. Підійшов до мене дід. Правицею він перехрестив снасть. Вона в останній раз різко рвонула і облегшившись піддалася. Витягував її в подальшому я з легкістю. Там в далині щось ще бовталося а потім щосили поплило до протилежного берегу. Вимотавши останній метр снасті я побачив що гачок пустий і повністю розігнутий.

«Ну нічого собі сила! Кований гачок розігнула» пробурмотів дід, намацуючи та достаючи з води підсаку.

Почало сиріти. По водному дзеркалу поплили клубки білого патлатого туману.

«Сірко, Сірко», почувся чужий голос з протилежного берегу. Я озирнувся. Примруживши очі я зразу не зміг собі повірить. Всі наші нічні пригоди прояснилися через якусь мить. Коли розвиднілося.

«Сірко, Сірко… Який Сірко?» промайнуло в моїй голові.

В ранковому тумані з висоти пташиного польоту було видно: серпантинну широчінь красуні Десни, її зарослі верболозом береги, піщані плеси та миси, обривисті кручі. Далі простиралась зелена безкінечність деснянських заплавних лугів, на яких достигає і чекає свого часу, скрежету коси косарів, різнотрав’я. На одному із таких занижень виднілася розкинута велика новоутворена калюжа - результат нещодавніх дощів. Біля неї чорніла наша трофейна машина, багаття і місце нічного лову. По тій стороні калюжі невеликий клаптик розораної ділянки городництва, де місцевий сторож з своїм чотирилапим помічником охороняє вирощені овочі.

«Сірко, Сірко» песик весело підбігає до господаря і виляє ласкаво хвостом.

«Де ти бігав всю ніч, а мокрий який, а замурзаний», «Де ти був?»

В очах охоронного пса можна було прочитати лише одне:

«Права була Горпина, царство їй небесне…»