Випадки на риболовлі


ОГІРОК – НЕ ЛИШЕ ЗАКУСКА...

 

Засипало все навкруги білим іскристим снігом. Хрустить під ногами морозець і вимальовує чудотворні малюночки на склі білим сріблястим пензликом. На дворі досить холодно. Заметіль припинила свої ігрища. Із димарів високим стовбуром потягнувся до неба густий білий дим. Село починало пробуджуватися. В цей час коли затріпотіло ранкове марево, мороз найлютіший. Стовпчики градусника, який висить на віконній рамі, стрімко починає сповзати до низу. Зацвірінькали за вікном горобці. Кіт Тимоха, зістрибнув на підвіконник і насторожив вуха. Розуміючи, що здобич цього разу не доступна і знаходиться за вікном, він протягнулася біля теплої батареї і тихенько замуркотів. Два рази незграбно прогавкав пес Мухтар і знову поліз до нагрітого за ніч місця конури. В цьому році незважаючи на непереконливі прогнози, що зима прийде лише після Нового року, та на те, що незабаром кінець світу остання пора року, прийшла за графіком, тобто на початку грудня і засипала неквапливих газд річними запасами снігу. Місцеві дороги до яких нікому немає діла вмить перетворилися в непроїзні і непрохідні а сільська місцевість в недоступні віддалини двадцять першого століття. Зупинилося все, рух, під масивною навалою мокрого снігу на дроти зникло світло, тепло, зв'язок… Насувалося пророцьке передвіщення ченців Майя.

Але сільськім мешканцям до кінця світу не звикати. Воно в них виникає щорічно. А інколи буває і по декілька разів на рік.

В такі часи єдиним транспортним засобом який забезпечує мирне існування села, зв'язок з медичними закладами, забезпечення необхідними харчами жителів є – коні з хорошими санками.

Ось тому дід Федір користується серед нашого села неабиякою шаною та повагою. Має дід також німецького фронтового трофейного автомобіля, але час який стояв сьогодні за вікном був як то кажуть не для авто комфорту.

«А ну, пішов вороний», розгладжуючи будьонівські вуса на дві сторони, дід стьобає коня вожжами і той потихеньку крокує у напрямок сільського магазину. Це місце копитна тварина давно запам’ятала і якщо його поганяч раптом задрімає від пари стременних чарчинок якими місцеві бабусі задобрюють діда, кінь як вкопаний зупиняться біля самісіньких його вхідних дверей. Інстинкт - річ вперта.

 

 

 

«Агов діду Федір, чуєш чи ні?», втрете прокричала продавчиня місцевої крамниці поводарю саней який знову задрімав.

«Будеш  щось купувати чи ні?»,

«Бо мені потрібно перебігти додому».

«Давай мерщій!»

Дід відкрив очі. Примружився і зрозумів що він вже давно стоїть перед магазином. Він дістав список і послідкував за продавчинею.

«Діду, а що ж то воно буде?»

«А що?»

«Тож кінець світу, кінчається календар Майя, що далі???»

«Що далі, що далі» буркнув дід, «далі в календарі буде - Червень!!!»

Через певний проміжок часу старий вийшов з крамниці із великим холщовим мішком кинув його на воза, заскочив і сам крикнув:

«А ну давай кляча рухайтеся додому!»

Розвертаючи воза, крізь його, стрімглав пролетів поза шляховик у напрямку річки. Гуркіт  мотору говорив сам за себе - складна сьогодні дорога а до кінцевої зупинки ще треба трохи проїхати ціми насипаними кучугурами.

«Діду Ви не бачили хто то поїхав?», зачиняючи двері запитала продавщиця.

«Та хто їх знає. Рибалки напевно пробираються до Десни»

«І не сидиться їм дома в теплі»

«Ні потрібно гнати по сугробам, на природу!»

«Але ж ви сам рибалка і постійно їздите на річку.»

«Я то окрема розмова, я народився із лускою на потилиці, так мені мати казала!»

«Ось я і рибалю скільки себе пам’ятаю».

«Ну, пішов!»

Кінь не поспішаючи поплентався по витоптаній колії коліс, щойно прокладених на нерозчищеній дорозі. Краса. Неописана краса поліського краю в зимовий період. Сосни та берізки вділи свої іскристо білі кожухи і потріскують під своєю тяжкою ношею.

По дорозі діда знову наздогнала легкова машина з рибалками. Вони зупинилися і запитали:

« Ви не бачили тут наші не проїзжали на джипі?»

«Проїздили, вже десь хвилин десять тому» не охоче відповідав старий.

«А де тут у вас кладовище, вони нас там чекають?» знову запитали незнайомці.

«А он там на цвинтарі…» махнувши рукою вперед показав дід.

Рибалки перезирнулися один на одного зрозуміли, що цей місцевий мешканець не в дус,і глузує з них, сіли до машини і натиснувши на газ помчалися по дорозі залишаючи за собою стовп снігу та вихлопного газу який змішався і смородом вдарив діду в носа.

«От шалені, не сидиться вам в теплому домі» подумав про себе Федір і продовжив свій повільний рух до хутора де на нього вже зачекалися місцеві бабусі.

   В даній місцевості багато хороших місць для риболовлі і окрім красуні Десни яка вже давно наділа льодянистий панцир і білосніжне вбрання, розпростерлися чудні озера – Вовжин, Колодянка - богаті на рибні запаси. Розташовані озера в лівій заплаві річки Десна, між насипаною дамбою та самим її руслом. Ось і навідаються в ці чудові місця природної незайманості мешканці Ніжина, Куликовки а також місцевих сіл. Зимовий лов триває до самого весняного водопілля. Коли чарівниця Десна розливається до самісінької дамби а буває і до хутору. 

Старі люди згадують, та й сам дід Федір пам’ятає, як жителі краю під час такого наводнення рятувалися лише тим, що вилазили на верхівки своїх крівель. Плавала худоба та птиця, дерлися та скавчали коти та пси. Жили в той час люди в певній гармонії з природою, як описував майстер жанру Олександр Довженко: «взимку мерзли, лiтом смажились на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас заливало водою, i хто цього не знає, не знає тiєї радостi i повноти життя». Не дуже ті часи змінилися і сьогодні.

В зимовий час улюбленою риболовлею для діда Федора було полювання на минька. Вудити цю рибу, навчив його ще дід. Так і сьогодні він налаштувавши з рання свої не хитрі снасті. І погода як по заказу: чим гірша – тим краща для лову минька. Дід завжди виставляв свої донки з вечора, після чого через дві три години перевіряв, а потім лишав їх до ранку, після чого їхав знімати улов. І траплялося він, не поганим. От лишенько лише принесла нечиста година оцих горе рибалок. Прийдеться чатувати всю ніч біля річки.

Видавши своїм односельцям заказані магазинні пожитки, дід повільно погнав коня до дому, готуватися до риболовлі. Час дозволяв…

На риболовлю дід виїхав після пів дня. Спочатку заїхав на озеро де прорубавши під самісіньким берегом ополонку зачерпнув пару разів підсакою і зловивши з десяток мілких пліток та плоскирок.

«Буде хорошою наживкою для хижаків», усміхнувшись у вуса дід направив сані до Десни. Біля крутого берега, пробившись через величезні кучугури вже стояли денні гості двома автівками, під крутим берегом на льоді виднілося чотири різно кольорові намети.

«Ага лящатники, на покаток!?» зрозумів дід.

Лишивши коня, він неквапливо спустився до річки і почав пробивати пешнею льодяні отвори, на своєму улюбленому місці. Лід був досить товстий і тому щоб зробити ополонку для риболовлі, приходилося вдосталь попотіти.

«Може допомогти?» пролунав голос із за спини. Федір озирнувся, перед ним стояв міський рибак фірмово екіпірований з ніг до голови з новеньким льодобуром.

«Я кажу може вам допомогти, а то будете до ночі довбати свої дірки. Лише нам всю рибу розлякаєте» повторив молодик.

«Та, ні я вже закінчую.» «А риба у нас не полохлива, вона до мого лому привчена, навпаки прийде поживитися» зауважив Федір.

За декілька секунд справу було зроблено. І місцевий житель почав розмотувати свої не хитрі снасті.

«А яку ви рибу збираєтесь ловити і на що?» продовжував цікавитися незнайомець.

«Та ось зимового вусатого попробую підняти»

«А ви в наметах багато вже Василів наловили?» поцікавився дід.

«Та ні, щось не хоче сьогодні лящ братися», «Хоча ехолот показує море риби!».

Ох, же ці мені круті. Ні найменшої гадки не мають про риболовлю. На дворі погода така, що добрий господар пса з двору не випустить, заметіль, мороз, вітер а вони ляща хочуть зловити. Риба теж не дурна і в таку погоду сама спочиває на теплому місці. Подумав про себе Федір.

Рибалка начепив на великі ковані гачки по маленькому живцю і спустивши снасть під лід хотів вже вертатися до свого коника, як раптом незнайомець запитав:

«А не можете нам продати, та привезти трохи сухих поліняк, а то ми вже змерзли як собаки, не взяли з собою ні дров ні сокири?!»

«Взяли з собою запаси горючого, але воно не гріє!»

«А скільки вас є горе рибалок?», запитав дід.

«Та четверо», «І ще один як на лихо провалився біля самісінького берега.» «Трохи намочився, так у машині обсихає.» Рибалок діду, стало шкода.

«Ну гаразд, але ви подивіться за моїми снастями, а я вам привезу і дров і одежину, щоб  перевдягтися» відповів дід.

Жителі хутора славилися радушністю. Вони надавали допомогу  не лише відповіддю на запитання «де?», «як?», «на що ловиться?», так як завжди володіли інформацією як по річці так і по місцевим озерам, але і за не велику плату допомагали продуктами, а при можливості і ніч ліг та і свіжу рибу надавали для горе рибалок які залишилися на Десні без риби і потребували крову.

Хату діда Федора знали майже  всі заїзні відпочиваючи, була і така інформація, що в нього завжди є риба якого хоч виду.

Коник неквапливо побрів по глибокому снігу виносячи санки на протоптану колію беручи напрямок до села.

Тим часом до місця розташування дідових донок підійшла весела компанія лящатників. З цікавістю в очах вони почали розглядати дідове місце розташування.

«А що він тут планує впіймати?»,

«Та казав що поставив донки на зимового вусаня!?»

«На сома, чи що?»

«Та ні, сом же взимку спить» відповів високий рибалка.

«А давайте, поки його немає, подивимося як обладнанні його донки»

«Давай, тільки швидко!»

Швидкими рухами із видовбаної лунки була вибрана снасть. Яка не мала нічого  новітнього, модернізованого а отож і таємничого на що розраховували міські ревізори. Неодноразово під час лову можна було спостерігати, що місцеві рибалки які виросли на просторах річки чи озера переважали кількістю і вагою виловлених трофеїв, своїх міських колег. І останні маючи оснащення двадцять першого століття, закуплене у сучасному супер маркеті, ніяк не могли второпати в чому ж переважає мужик із оріховим вудлищем та пробковим поплавцем.

«Слухайте хлопці а давайте над дідом пожартуємо!» «Давайте йому на гачок донки повісимо – що???»

«А ось маринованого огірка!»

Варіант запропонований – справа зроблена. Насаджений на гачок огірок місцевого ніжинського виробництва пішов на зустріч з рибними запасами деснянської водиці…

Славетній насадці, яку «запропонували» горе рибалки, для дідової оснастки, в місці зі згаданою назвою споруджений навіть постамент.

 

 

«От зараз посміємося, як дід почне доставати свої снасті…»

Через певний час дід Федір з’явився на білосніжному горизонті. Кінь стомливо тупотів і віз свого господаря в напрямку вітру та широкої прохолоди. Вже скоро почне темніти. Зимовий день досить короткий.

«Ну що, льолікі-соколіки, змерзли?» «Нате вам одежини та сухеньких дровцят.» «Розганяйте багаття!»

На обличчях рибалок з’явилася усмішка, та більше читалося приховане в чекання.

«Який у вас улов?» запитав дід.

«А ось бачите чотири йоржика, та одна плітка?!»

«Не багато!», «Пора вже і мені перевірити та перекинути свої донки». Федір попрямував до своєї діляночки під крутим берегом річки.

Перша донка піддалася з легкістю, на гачку висіла подерта, але вже мертва плітка.

«О, значить хтось намагався посмакувати моїми подарунками.» подумав дід.

На другій, засікся не великий судачок, який був тут же випущений дідом на волю до лунки. Третя донка йшла з натугою. Лящатники, не стерпіли і підійшли полюбуватися результатами свого дійства. Дід суворо озирнувся і скерував:

«Чого витріщилися бачте риба не йде, давай свого імпортного льодобура», «потрібно обкрутити та розширити цю лунку».

Хлопці від реготу трималися за животи. Один поперед іншого випорскували свій замаскований сміх. Високий рибалка приніс льодобур і без ентузіазму просвердлив декілька допоміжних лунок. Всі інші іронічно спостерігали, та передбачали миттєву зустріч з маринадом.

Ще мить і під дідовим сильним ривком на лід вилетіла довга чорно-ряба потвора. Вона декілька разів скрутилася в бублик та розправилася, але миттю піддалася морозу і  вкрай        задубіла.

Настала мертва тиша. Від подиву у глядачів відібрало мову.

На білому сніговому простирадлі, лежав велетенський миньок.

Дід весело усміхався в довжелезні вуси, пританцьовував навкруги лунки і приспівував:

«нехай терпінню і умінню, завжди наслідує улов, нехай питаючим з удачей, не розставатись знов і знов…»

«Ну нічого собі рибка» обізвався ініціатор огіркового приколу.

«Скільки вона потягне», достаючи кантор відповів інший.

Федорів трофей заважив майже двадцять шість кілограмів!!!

«Оце так рибинка, я таких і не бачив!» признався дід.

 

 

Він був на сьомому небі. Про таких особин, тріскової родини, Федір знав лише із розповідей свого діда. В його думках було одне: «вчиться піжони, бачите який я майстер!»

Думки спостерігачів були більш песимістичними. Вони намагалися згадати трактати рибальства Сабанєєва, Аксакова, Лопатіна, Гаврілічева. Але побачений факт, не вкладалося в голові. І самим прикрим було те, що всі попередні корнішони пішли під охолоджену деснянським морозом, горілочку. В хорошій і веселій компанії…

 

 

Комментировать
Оце миньок!хоч би наснився коли такий..:)
Огурец -он и на Десне огурец !Тем более -Нежинский !26 кг миньок -это что-то ! 5 баллов .
Трофей запредельный!!! 5+++++!!!
Приємно почитати про рідний край. Розповідь,я так розумію, про Кладьківку.
Миньок трофейный!!!
завидую белой завистью
прочитал с удовольствием!
Комментировать
Надоела реклама?
Поддержите DIRTY — активируйте Ваш золотой аккаунт!