Після місяця холостих виїздів (через поодинокі виходи шнурків, краще сказати міні-шнурків або дрібного окуня) я вже почав втрачати надію.
Вода падає, і з кожним днем її все менше. Впіймати щось конкретне можна було зловити тільки на ямах. На ямах яких не було, мою річку можна було перейти в любому місці. Вона почала нагадувати гірський потічок.
Мене нічого не тішило. Розвіювало мене тільки спостерігання за своїм швагром Олегом якого я навернув в ряди спінінгістів. Не конкретні кидки, зацепи, попадання приманками в дерева на протилежному березі, постійні питання, стогнання що ми не в тому місці і не втой час, чому не можна брати дрібну щуку хоч якось відволікали мене від сумних думок.
Так було і вчора. Ми приїхали десь близько 5 год. ранку. Поки я передівався Олег вже побіг, наївно думаючи, що хто перший той більше зловить. Картина виглядала ще гірше, ніж минулого тижня. Але надія вмирає останньою. Пройшовши швидко до місця де місяць тому я взяв "двушку" кидаючи по дорозі на зміну силікон/вертушка/воблер зрозумів що халяви не буде. На точці те саме. Посунувся на метрів 5 вбік. Другий кидок і на падінні бере шило.
Шо небудь. Ще пару кидків, і нічого. Йду далі до наступної точки. По дорозі беру на силікон непоганаго окуня, дам швагру щоб не стогнав.
Олег взяв шнурка (першого в житті). На точці я поняв що нічого не буде. Там вже сидів рибак який 5 вудками перекрив всю річку. Покидавши трохи далі вирішили йти назад.
Вернувшись на місце де зранку взяв шило, знову взяв таке ж саме.
Кидаю далі. Справа під берегом вийшла зубата під кілограм, але промазала. Ще раз - нема. Міняю колір, знову вихід, але через кущі незміг нормально підсікти і на свічці вона зходить. Пару згадок про чиюсь маму, нехороших людей, невезуху і я вже йду далі. Олег дальше продовжував вперто знищувати запаси моїх приманок і поводків. Коли він свої пообривав я так і не зрозумів.
Дойшовши до машини я вже хотів завершити на сьогодні але Олег попросився ще покидати біля з/д моста. Я заради інтересу пішов з ним, але щоб не страдати фігньою зайшов в воду десь до пояса. Почав кидати проти течії. Перших пару кидків - нічого, але дальше все помінялось. Кожен кидок - покльовка, в результаті за хвилин десять добув 7 шил, а сходів було ще більше. Олег ввійшов в штопор, він не міг зрозуміти чому я ловив а він ні, хоча ми стояли в декількох метрах один від одного.
Я давно замітив що всі покльовки відбувались на кидку проти течії. Натішившись шилами я вирішив що на сьогодні хватить, я вже йшов до машини коли побачив, що на місці де постійно сидів дідусь-доночнік нікого небуло. Для себе кажу що це останній на сьогодні закид. Падіння, чекаю секунд 5, закриваю дужку, вимотав слабину шнура, пару раз крутнув і хотів вже робити паузу як мені здалось що я зачепив причому конкретно, раніше в цьому місці я ніколи не ловив, через те, що воно було постійно занято тому не знав нічого про дно. Але раптом зацеп почав рухатись і як казав "єгєрь Кузьмич: Как она забилась...", фрикціон почав відспівувати свою пісню, яку я так давно не чув. Боролись ми хвилин 5-7 - завали, болотяний берег поставив нас в рівні умови. Але все таки досвід зробив своє і я підвів її до берега, де вже чекав Олег. Результат: щука - 67 см, 2.2 кг.
От так за якусь хвилину може помінятись результат всієї рибалки.
