Подаруйте прочитанню цього матеріалу 15-20 хвилин свого часу - ви зрозумієте, все що відбувалось у минулому столітті, і що відбувається зараз, а головне - чому все так відбувається у знаменитій Конча-Заспі.
Особливо це буде цікаво киянам, але не завадить знати всім українцям.
-------------------------------------------
Доля цієї людина зворушила мене. З кожним новим кроком у моїх пошуках, з кожною новою роботою вченого, з кожним новим документом, що потрапляв до моїх рук, я відчувала свою відповідальність і розуміла, що маю обов'язково докласти усіх зусиль для повернення цього імені до сторінок історії вітчизняної наукової думки. Мені хотілося стати на захист цієї людини і довести, що цей учений є перлиною української науки.
Хохлова О.М. біограф М.В. Шарлеманя
Николай Васильевич Шарлемань – один из немногих украинских зоологов ценивших в природе не только утилитарную и естественно-научную, но и другие ценности – этическую и культурологическую.
В.Борейко, заслужений природоохронець України
М. В. Шарлемань на передвоєнному знімку (Фото з Вікіпедії) |
До теми цінності та необхідності збереження унікальних київських урочищ «Жуків острів-Конча-Заспа» ми звертаємося вже не перший раз (див. хоча б http://h.ua/story/206466/). Те ж саме можна сказати і щодо заповідника «Конча-Заспа», який існував тут до середини 30-х рр. минулого століття та був ліквідований завдяки жадібним зазіханням тодішніх радянських олігархів. Наразі, коли ту саму Конча-Заспу так шалено намагаються знищити наші олігархи, мені інколи здається, що з не меншим запалом її розподілили би між собою і наші прості громадяни, аби тільки отримати там таку бажану діляночку. Заповідник «Конча-Заспа» впав жертвою наших попередників, а його рештки, які у 1999 р. вдалося оголосити ландшафтним заказником місцевого значення «Жуків острів», падають жертвою наших сучасників. Невже немає жодного виходу? Надихає те, що у всі часи були і є люди які не поділяють поглядів нашого меркантильного суспільства і думають про вищі речі. Такою людиною для заповідника «Конча-Заспа» та природи України загалом був видатний природоохронець, зоолог, краєзнавець Микола (Едуард) Васильович Шарлемань. На жаль в умовах насиченості інтернету купою інформації про різного роду зірок і шоуменів, політиків і олігархів «одного дня», інформації про цю насправді гідну уваги людину вкрай мало. Водночас, незважаючи на інформацію у ряді видань: Шалит (1932), Борейко (2001), Чорна (2004) історія, топографічні межі, бібліографія та фільмографія заповідника «Конча-Заспа», також залишаються маловивченими. Поряд з тим інформація про цей заповідник та людей що боролися за його становлення і функціонування так потрібні нам зараз, коли знову треба ставати на боротьбу. Зважаючи на це ми вирішили вкотре повернутися до історії заповідника «Конча-Заспа», та розглянути його долю разом з долею М.В. Шарлеманя без якого той заповідник собі уявити не можливо.
Урочища Жуків острів та Конча-Заспа (схема О. Василюка) |
Микола (Едуард) Васильович Шаpлемань народився 6 лютого 1887 р. в Кременчуці Полтавської губернії в сім'ї майстра шкіряного виробництва. Батько його, Василь Богуміловіч, був родом з Варшави, де ще в XVIII ст. осіли його французькі пращури. За більш них скромну участь у революційних заворушеннях 1905 р. Едуард (Миколою він стане з вибухом першої світової війни, коли все німецьке не було в повазі) Шаpлемань був виключений з Київського реального училища, що ускладнило йому подальше навчання…
Кінець ХІХ - поч. ХХ ст. характеризувався у Російській імперії розвитком природоохоронних поглядів. Торкнулося це і питань охорони водойм та рибних запасів. Необхідно зазначити, що ще у 1893 р. київський рибовод Іван Никифорович Фалєєв створює Київський відділ Російського товариства рибоводства та риболовства і в цьому ж році добивається взяття під охорону цим товариством відомого київського нерестовища – озера Конча-Заспа під Києвом. Ця природна ділянка стала хронологічно четвертим заповідним об’єктом на території сучасної України. У 1895 р. І. Н. Фалєєв публікує в трьох номерах «Вестника рыбопромышленности» своє дуже цікаве дослідження «Днепровское рыболовство», вперше піднявши питання про створення рибних заказників на Україні. «Подібні місця – писав він, - при вдалому виборі дали б на мій погляд величезний приріст рибного багатства. Лоза і взагалі рослинність, яка оточує заповідні затоки, має бути недоторканою».
І. Н. Фалєєв також намагався, але не зміг домогтися заповідання ще одного дуже важливого нерестовища, яке знищується вже в наш час котеджними містечками – заток і озер лівобережної заплави в районі с. Вишеньки.
Нерестовища у с. Вишеньки, які пропонував заповідати ще І. Н. Фалєєв. Наразі знищуються під котеджні містечка (рекламне фото з мережі) |
Завдяки зусиллям І. Н. Фалєєва територія Конча-Заспи охоронялася товариством до 1917 р.
Але повернемося до М.В. Шарлеманя. Не дивлячись на проблеми що виникли з освітою, він стає вільним слухачем агрономічного факультету Київського політехнічного інституту за спеціальністю "прикладна зоологія" (який він так і не закінчив). Одночасно працює вченим секретарем Київського зоопаpку, а також на Дніпpовській біостанції, що була заснована у 1909 р (http://hydrobio.at.ua/index/0-2). та розпочала вивчення тваринного та рослинного світу Середнього Дніпра, його гідрологію. Є чому повчитися нашому молодому поколінню, яке ні на що не може знайти часу.
Дніпровська біостанція, яка розташувалася на перешийку між Муромцем та Трухановим, стала початком Інституту гідробіології НАН України (за Шарлемань, 1914) |
Окрім того молодий науковець брав участь в Організації в 1909 р. першого в Російській Імперії орнітологічного товариства – Київського орнітологічного товариства ім. Кесслеpа, та був обраний його секpетаpем, видавав орнітологічні роботи. Відмітимо, той факт, що гоноpаpи за свої книги Шарлемань переводив на користь поранених під час світової війни та фонду голодуючих Поволжя (таким він залишиться до кінця життя здатним допомогти останнім справі, яку робить чи людям які навколо).
Орнітологічне товариство активно допомагає молодому зоопарку, створює “Музей местной пpиpоды”, у 1915 р. пpоводить куpси по охоpоні пpиpоди. Його члени виступають в міських газетах. Найбільш значущою справою Київського орнітологічного товариства можна вважати проведення в Києві в березні 1914 р. другої в Російській Імперії виставки охорони природи і трохи пізніше, виставки по охороні хижих птахів. У їх проведенні найактивнішу участь приймав секpетаp товариства - М. В. Шаpлемань.
Будівля суч. Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім І. К. Карпенка-Карого по вул. Ярославів вал, 40 – місце проведення першої виставки з охорони природи у Києві у 1914 р. (Фото автора) |
Вже напевне під час активної роботи на дніпровській біостанції молодий Шарлемань познайомився з І. Н. Фалєєвим та його рибним заповідником. У будь-якому разі, складаючи план екскурсійних місць в Києві, Шарлемань не забув згадати і Жуків острів - Кончу-Заспу, місце з яким в подальшому буде пов’язано важливий і сповнений подій епізод його життя.
Заплавні луки та діброви, а також численні протоки та озера – все це і є "Конча-Заспа" (Фото автора) |
Ось який опис він подає станом на 1916 р.: «Жуків острів також віддалене екскурсійне місце описуваного району. Від Голосієва до острова верст 7-8. Дорога суходолом іде через Голосієво, потім преображенський скит до Китаївських дач (Китаївські дачі, які колись були одним з найкрасивіших куточків під Києвом, наразі сильно забруднені колектором каналізації, що тут проходить. Влітку вся Китаївська затока заповнена нечистотами. Огидний запах розходиться навколо. Завдяки всьому цьому я не вношу Китаєва до списку екскурсійних місць.), потім вздовж берега протоки Коника до моста через протоку і мостом на Жуків острів. На Жуків острів можна потрапити також Дніпром на човні чи в дні гулянь – на пароплаві. Від Києва до острова, що лежить вниз по течії річки верст 20.
Існує також дорога від саперного табору до найближчого закінчення острова, де знаходиться човнова пристань та перевіз.
Жуківка – дуже мальовниче місце. Тут високий правий берег Дніпра поріс великими дубами, осокорами (Populus nigra), ветлами (Salix alba) та ін. Багаточисельні водойми: протоки, стариці, затони і т.і. Гідробіологічні збори можуть дати багатий матеріал. Багато птахів, характерних для лісових станцій, на острові зустрічається також низка видів, характерних для лук, боліт, очеретових заростей. Іноді якщо пощастить, можна знайти гніздо ремеза (Remisa pendulina). В дуплах осокорів гніздують у невеликій кількості кібці (Erythopus vespertinus). На острові наявна сторожка, де можна отримати самовар».
Жуків острів та урочище Конча-Заспа на мапі Київської губернії 1915 р., виконаної на основі зйомки 1868 р. (Архів автора) |
А потім були великі потрясіння. Молодий і готовий на звершення М. В. Шарлемань з ентузіазмом сприйняв українську народну ідею. В цей час Микола Васильович поміщає кілька природоохронних статей в журналах УHР. У серпні 1918 р., за Гетьманщині, в Києві проходить з'їзд природничників Укpаїни, на якому обговорювалися і питання охорони природи. Шаpлемань - один з його організаторів і доповідачів…
Для того, щоб зупинити спустошення, викликане революційним хаосом І. Н. Фалєєв домігся від Народного комітету землі УРСР націоналізації Конча-Заспи, а у лютому 1921 р. Народний комітет землі передав усі угіддя під Дослідну рибну станцію.
Перший директор заповідника «Конча-Заспа» І. Н. Фалєєв (за Борейко, 2001) |
Трохи пізніше завдяки О.А. Янаті, І.Н. Фалєєву та іншим було прийняте рішення НКЗ УРСР від 29 грудня 1921 р. “Учитывая громадное значение озера “Конча-Глушец”, протоки “Лящивка”, урочища “Заспа” Хотовской волости Киевского уезда, как места нереста ряда пород рыб среднего течения Днепра, признать указанные угодья с прилегающей к ним землей (лугами) в количестве 150 десятин государственным рыбным заповедником”.
Професор Олександр Алоїзович Яната - ще один забутий український природоохоронець чеського походження (фото з http://www.rp.mk.ua/2011/08/stranicy-iz-zhizni-professora-yanaty-2/) |
З встановленням радянської влади у 1919-1921 рр. Микола Васильович продовжує займається пpиpодоохоpоною в Укpаїнському науковому товаристві в Києві. Пізніше пpи Товаристві створюється секція охорони природи, якому очолив Микола Васильович. У 1919 р. він також бере участь в організації зоомузею АH УРСР, де працює по 1941 р. Згодом при Міністерстві земельних справ УРСР створюється відділ по охороні пам'яток природи, вже в квітні в Міністерстві проходить нарада з питань охорони природи. З киян-вчених створюється спеціальна природохоронна комісія, в якій «всюдисущій» М. В. Шаpлемань приймав активну участь. Членам комісії вдається домогтися припинення вирубки в Києві Голосіївського лісу, вони починають створювати Музей охорони природи.
Голосіївський ліс у Києві – ступінь збереження деяких його фрагментів відповідає славетній Біловезькій пущі (Фото автора) |
У 1920 ті рр. М. В. Шарлеманем було виготовлено наступну версію путівника по найцінніших місцях "Короткий провідник для природничих екскурсій по Києву та його околицях" (1921). Окрім того в рамках роботи в Бюро М. В. Шарлемань розробляв також екскурсійну карту околиць Києва, список місцевостей України, цікавих для природничих екскурсій, та маршрути цих екскурсій. В цей час знаходимо звістку про те. що М. Шарлемань працює у Кончі-Заспі вченим секретарем і фахівцем з охорони природи. Доля заповідника і його майбутнього «володаря» остаточно поєдналися.
Будівництво садиби заповідника «Конча-Заспа», 1923 р. (за Борейко, 2001) |
У 1932 р. про заповідник «Конча-Заспа» у реєстрі пам’яток природи і заповідників України, який видав М. Шалит читаємо: «Державний заповідник Дніпрові плавні «Конча-Заспа» належить НКЗС (Народний Комісаріат Земельних Справ) і лежить в кількох кілометрах від Києва вниз по Дніпру. Заповідник засновано у 1921 р. загальна його площа біля 720 га. (Поряд з тим площа ландшафтного заказника місцевого значення створеного рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 р. за № 147/649, становила більше 1000 га). До складу заповідника входить ліс (205 га), луки (242 га), та два великих озера Конча та Заспа (266 га). Під час розливу, ці озера з’єднуються протоками з Дніпром. Тому вони мають велике значення, як резервуари риби, яка в них розмножується і потім виходить в Дніпро.
Різноманітні луки та старий ліс оточують ці озера і разом з ним утворюють справжній повний природний комплекс середньої Наддніпрянщини…».
Доля заповідника складалася нелегко. Заповідник передавався у підпорядкування Сільськогосподарському науковому комітету (СГНКУ) НКЗС який на той час знаходився у Києві. Вже тоді постійно приходилося відстоювати заповідні землі від зазіхань господарських органів. Так, 4.05.1923 р. СГНКУ до Наркома НКЗС скаржився: «Не зважаючи на те, що СГНК, одержавши мандат на розпорядження згаданими урочищами ще 07.09.1921 р. фактично тільки літом 1921 р. зміг приступити до роботи по організації рибної станції та науково-освітньої праці, бо до того часу місцеві органи свавільно, захватним порядком, розпоряджалися заповідними місцями.
Біля головної садиби заповідника «Конча-Заспа», 1920-ті роки, третій зліва М. В. Шарлемань (за Борейко, 2001) |
…літом 1921 р….«Главсіно» всупереч постановам НКЗС, Київського Губревкому, Київського губ земвідділу і т. ін.. захопив самовільно заповідні луки, вигнав сторожів, поставлених СГНКУ, і призначив своїх, викосив усю траву і сіно забрав, при допомозі сусідніх селян, котрі протягом косовиці та прибирання сіна виловили й знищили рибу у водах заповідника.
А в 1922 р. Київський губ земвідділ самовільно приєднав був заповідні місця до Голосіївського культрадгоспу…завдяки щасливому випадку – що на той час (на початку липня 1922 р.) до Києва прибув Нарком зем. справ. Клименко, – СГНКУ вдалося відстояти свої права на «Кончу-Заспу» (постанова Київського Губземвідділу під головуванням Наркома т. Клименка від 05.07.1922). В.о. голови Комітету Щоголів. Вчений секретар Носів».
У 1924 р. несподівано помирає І.Н. Фалєєв (зазначається, що він був похований на одному з київських кладовищ, може могила збереглася?). Директорський пост в «Конча-Заспі» обіймає М. В. Шарлемань. Микола Васильович намагається гідно продовжити діяльність свого попередника.
М. В. Шарлемань (в центрі зі зброєю) під час польового виходу на київській Оболоні, 30-ті рр. (Борейко, 2001) |
Вже при ньому до заповідника було приєднано частину Вітяно-Трипільського лісництва, протоки Козача та Осетрова лука, урочище Молодецьке, а також мисливські заказники – острова Козачий, Круглик та урочище Молодецьке. Щодо більшості цих місць, ми зараз не можемо ідентифікувати їх з сучасними урочищами. Проте зазначимо, що, згідно лоції 1933 р., сучасний острів Ольжин тоді називався о. Круглик, а колишнє головне річище Дніпра, а наразі протока (місце скиду вод системи р. Віта), що відділяє о-ви Козачий та Ольжин від урочища Конча-Заспа називалася Козакове річище (наразі Козача протока). Острови ж Жуків та Козачий вже тоді мали свої сучасні назви. Слово ж «Заспа» напевне означає пересипану піском замулену затоку..
Жуків острів та Конча-Заспа на мапі 1941 р. (Мапа з архіву автора) |
(позначено 1 та 2 відповідно)
Цей же район за даними лоції 1933 р. (за Спичаковим, 2009) |
До 1926 р. заповідник не одержував з бюджету коштів, існував виключно за рахунок продажу сіна. Про скрутне його становище йдеться у листі М. В. Шарлеманя до Президії Сільськогосподарського наукового комітету від 09.05.1925 р. Із поміткою «дуже спішно». Це був «крик души» вченого: «Для того, щоб не переобтяжувати каси станції працюючи на неї виключно з ідейних мотивів, без будь-яких меркантильних міркувань, я…з самого часу обрання завідувачем, відмовився від платні в 45 крб., яку одержував Фалєєв, та залишив за собою платню в 18 крб., якої не вистачало на екскурсії на станцію та інші поїздки в її справах.
18 крб. мені виплачувала станція по Постанові Президії СГНК (коли вона ще була у Києві), як фахівцю по охороні природи за 2 годинну працю по сполученню. Таким чином, як директор я нічого не отримував…
Всю увагу я зосередив на підвищенню наукового престижу станції. На популяризацію її діяльності. Я та інші співробітники робили доклади на великому засіданні філії СГНКУ в присутності професури, студентства про працю станції. Постанова зборів була для нас надзвичайно сприятлива. Відчитний доклад я робив у Харкові 30.05 б.р. на об’єднаному засіданні агрономічної та зоотехнічної секцій в присутності фахівців – рибознавців… Робилися також доклади на з’їзді Продукційних сил у Харків, на Всесоюзній конференції по краєзнавству. Всесоюзному з’їзді зоологів в Москві…
Але матеріальні перспективи не тільки не кращали, але навпаки ще погрішали. Розливу в 1925 р. на Дніпрі як відомо не було. В квітні-травні стояла посуха, сіножаті наші мали поганий вигляд. До того ж хтось упевнив селян, що луки, які нині належать станції, рано чи пізно перейдуть до них.
…Селяни так би мовити єдиним фронтом прийшли і відмовилися від торгів. Це трапилося сьогодні і примусило мене написати цього листа. Грошей нема. Робітники не отримували платню за травень-червень. Наукові співробітники не одержали ще грошей за квітень.
…Зберігати в цьому році сіно коло станції буде небезпечно…коло самого заповідника оперує шайка бандитів (10 чоловік), яка може вночі підпалити сіно».
Далі автор пише (до-речі українська – то мова оригіналу), що такі негаразди підірвали його здоров’я тому він просить звільнити його від обов’язків директора.
На Кончу-Заспу претендувала й Українська академія наук, яка у 1926 р. звертається до Наркомзему УРСР з проханням передати їй заповідник. Їй було відмовлено оскільки на думку СГНКУ Нарокмзему, «заповідник по своїй суті з’являючись природоохоронною установою, в роботі своїх наукових установ набирає низку особливостей, що скеровують її у певний бік та примушують користуватися певними методами».
Дійсно, на той час в складі Сільськогосподарського наукового комітету НКЗС діяла комісія охорони природи під керівництвом професора О. Янати, яка займалася виявленням та обліком пам’яток природи, була ініціатором створення природних заповідників, здійснювала нагляд за їх діяльністю. Академія наук же на базі своїх заповідників організовувала лабораторії для проведення наукових досліджень, а власне природоохоронній справі не приділяла жодної уваги.
Заповідник лишився у підпорядкуванні Наркомзему. Штучне розведення риби набуває все більшої ваги. Про це свідчить «Звіт про роботу рибного заводу при Державному рибному заповіднику Дніпрової пійми «Конча-Заспа» щодо розведення чечуги (стерляді) та зарибнення р. Дніпра коропом поліпшених рас у 1929 р.».
Славетна чечуга (стерлядь), яка водилася у «Царстві Шарлеманя» (Фото з http://www.ua.all.biz/g1098632/) |
Керівником заводу став П. Зависловський, який раніше працював завідувачем рибного розплідника «Либідь» у м. Києві. Директором заповідника – М. В. Шарлемань. Про тогочасний стан речей дізнаємося з листа Шарлеманя до невідомого адресата, який вочевидь хотів влаштуватися на посаду лаборанта до заповідника: «…вийшов у світ наш І збірник праць. Сподіваюся до нього поставляться прихильно й в нашому союзі і за кордоном. В найближчому часі Ви побачите кінофільм «Конча-Заспа», на якому крім природи заповідника дуже добре знято роботу науково-досвідної станції…Незабаром Ви прочитаєте в «Комуністі» статтю про заповідник та про його роботу, що її написав спец. кореспондент, який приїздив у цій справі з Харкова. Заповідник та Станція за останні роки здобули чималої популярності. Екскурсії з Києва набули характеру справжнього «паломничества». Приїздять екскурсанти з інших місць УРСР та навіть РСФРР. У цьому році наприклад в заповіднику працювала деякий час спеціальна експедиція Академії наук СРСР під керівництвом академіка Вернадського. Частенько нас відвідують представники Влади…
Експедиція академіка В. І. Вернадського в заповіднику «Конча-Заспа» (за Борейко, 2001) |
Я гадаю, що всі відвідувачі заповідника посвідчать Вам, що він перебуває у доброму стані і все в ньому налагоджено як слід.
…робота в заповіднику дуже небезпечна (боротьба з браконьєрами вночі) та навіть небезпечне життя в заповіднику, де ще кілька років тому був головний плацдарм зеленовських банд. Життя небезпечне і дуже важке, тому що всі продукти доводиться возити з Києва за 15 км. В околишніх селах (найб. 6 км) нічого дістати не можна. Тільки віддана справі людина, яку ми маємо в особі теперішнього лаборанта-доглядача Лубкіна, може жити в заповіднику та боротися з браконьєрами. Прожити за 32 крб., маючи сім’ю далеко від міста С. Лубкін не має змоги.
23 жовтня 1928 року. З щирим привітом Шарлемань».
Розкіш та біда, вони завжди йдуть разом. В той час як коштів на підтримання заповідника не вистачало, влітку 1929 р. газета «Вечерний Киев» писала: «У нас имеются сведения о том, что и на заповеднике «Конча-Заспа» устраиваются «для избранных» рыбные ловли и охоты не только при попустительстве, но и прямом покровительстве тех лиц, которые стоят во главе охраны природы».
Переломним для заповідника став 1930 р. Тоді територія заповідника становила 800 га. Тоді у “Мудрому царстві Шарлеманя” мешкали такі нечисленні наразі борсук (Meles meles), козуля (Capreolus capreolus), орлан-білохвіст (Halietus albicilla), балабан (Falco cherrug), руда чапля (Ardea purperea), а також дуже рідкісні рибець (Vimba vimba) та стерлядь (Acipenser ruthenus). Конча-Заспі було присвячено низку праць М. В. Шарлеманя: Матеріали до орнітології державного заповідника «Конча-Заспа» // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1930, ч. 8.; Нові відомості про птахів державного заповідника Конча-Заспа // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1936, № 12, та ін.
В березні 1930 р. науково-дослідну станцію рибництва, що була складовою частиною заповідника, виділено в окрему одиницю і навіть, більше того заповідник, як такий починає існувати при дослідній станції, внаслідок чого робота по вивченню природи у ньому та районі майже припинилася.
Віковий дуб Конча-Заспи (Фото автора) |
Влітку цього ж року Наркомзем передає Наркомату торгівлі усі функції в рибній справі. Заповідник «Конча-Заспа» залишається у віданні НКЗС разом з територією та майном, що стосується функцій заповідника по охороні та вивченню природи. Рибна станція передається Рибтресту Наркомату торгівлі.
Комісія створена для розмежування двох організацій здійснила обстеження заповідника 28.08.1930 р. В результаті констатувала, що «внаслідок своєї роботи заповідник набув певного авторитету як в Союзі так і за кордоном. Доповідь про нього ставилася на Міжнародному конгресі по охороні природи (Люксембург 1925, Брюселі 1928) на Всесоюзних з’їздах ІІІ та IV, Всесоюзному з’їзді зоологів. Анатомів та гістологів. На Міжнародному з’їзді зоологів (в Римі) в наукових центрах (ВУПН, СГНК), керівних установах…Результати наукової праці заповідника надруковано в 1 числі «Збірника праць». Низку розвідок надруковано в виданнях СРСР та за кордоном».
Незважаючи на те, що рибна станція не бажала розмежування та чинила перепони, завдяки зусиллям вчених заповідник отримав статус «державного». 18.09.1930 р. відбулося засідання Бюро українського комітету охорони природи (протокол №22), на якому слухали: «Про реорганізацію НКЗС Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа».
Був підготований проект Постанови Ради народних Комісарів УРСР «Про створення Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа». Пояснювальна записка до штату заповідника визначала його завдання:
«Охороняти та вивчати природу заплави середньої течії Дніпра та його району, відновлення старої фавни цієї частини Дніпра та акліматизація та штучне розведення корисних для народного господарства тварин та рослин.
Практична робота по зоологічному відділу заповідника буде полягати у розробці методів та способів захисту корисних для с/г птиць, яких нараховують у заповіднику до 260 видів. Робота по звіроводству та генетиці диких тварин (бобер, вивірка тощо). Чисельність яких на Україні і в Союзі молнієносно зменшується завдяки винищуванню та деяких ще не з’ясованих причин. По лінії геоботанічних досліджень цікаві досліди на культурі дикого рижу та інших рослин, а також дослідження в справі усихання корита Дніпра та ін.». (Таким чином якби заповідник «Конча-Заспа» існував до нашого часу ми мали б низку надзвичайно цінних довготривалих спостережень – авт.).
На засіданні Агроосередку наукових установ НКЗС в Києві 1.12.1930 р. проф.. М. Шарлемань, аналізуючи події 1930 р. з сумом підкреслював: «від заповідника відійшли при розділі всі фахівці й весь апарат за винятком директора, що водночас проводить роботу по зоології, препаратора, лаборанта та варти».
В 1931 р. Конча-Заспа стала державним заповідником. Проте охорону його забезпечували з трудом. Постійно втручалися господарники, а 1932 р. На додачу до того заповідник став жертвою варварських військових маневрів.
Проте в цей період відбувається становлення Державного лісостепового заповідника імені Т. Г. Шевченка (попередника сучасного Канівського природного заповідника), директором якого Наркомзем призначив юриста за фахом Г. Б. Спокійного. Але до становлення цього заповідника повною мірою причетний і всюдисущий М. В. Шарлемань. Як зоолог він протягом багатьох років досліджував територію майбутнього заповідника, склав план його наукових досліджень та був членом наукової ради. Так, наприклад 19.12.1930 р. відбулося засідання науково-виробничої ради Державного лісостепового заповідника імені Т. Г. Шевченка в м. Києві у приміщенні Державного заповідника Дніпрової заплави «Конча-Заспа» (де воно знаходилося нам нажаль не відомо) за участю науковців та представників різних організацій, причетних до складання перспективного плану розвитку заповідника. Головував Г. Б. Спокійний, секретарював М. В. Шарлемань. «Слухали доповідь директора Г. Б. Спокійного про мету, завдання стан та перспективи розвитку заповідника та співдоповідь М. В. Шарлеманя – в науковій частині заповідника».
Варто зазначити, що 1932 р. був для М.В. Шарлеманя особливо тяжким, адже у Всеукpаїнскій академії наук почалися посилені ідеологічні чистки. У число жеpтв потрапив і він. Hа одному із засідань партійної фpакціі ВУАH записали в pезолюцію: "Полный оппоpтунизм и гнилой либеpализм в амнистиpовании откpыто pеакционных буpжуазных ученых в Академии, как великодеpжавных, так и укpаинских национал-фашистов, напpимеp: Кащенко, Шаpлемань, Шмальгаузен, Белинг и дp.(...). Классовый вpаг быстpо подхватывал эти установки в боpьбе пpотив нас (напpимеp, Шаpлемань...)". Подібні резолюції пахли катівнями НКВС. І Микола Васильович був змушений каятися, визнавати свої "помилки": "Я еще pаз, кажется, в 4 или 5 pаз подтвеpждаю, что я полностью пpизнаю ошибки своей бpошюpы (“Охоpоняйте рiдну природу”), которую написал в 17 г., осуждаю решительно эти ошибки и стараюсь выправить их не только на словах, а и на деле", - виступав Шаpлемань в квітні 1932 р. на засіданні партійної фракції ВУАH.
Можливо в тому, що чуйне серце вченого, як і його старшого товариша І. Н. Фалєєва відгукнулося на заклики творення УНР, згодом М.В.Шарлемань гаряче підтримав кинутий в 30-х рр. заклик до українізації. Його з гордістю можна назвати українським вченим, адже він активно почав писати свої статті українською мовою, працював над відтворенням українських назв тварин. Втім тоді такий патріотизм як і глибоке краєзнавство, зацікавленість у минулому в той час «кухарчиними дітьми» трактувалося виключно як буржуазний націоналізм. Але тоді на щастя обійшлося…
Двадцятого грудня 1933 р. Президія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук прийняв рішення про об’єднання Лісостепового заповідника ім. Т.Г. Шевченка (сучасний Канівський) та Конча-Заспи. Результатом став Середньодніпровський заповідник. Як зауважує Л. О. Чорна можливо це було викликано необхідністю поєднання зусиль обох директорів. Адже боротися було з чим: землі і водоймища заповідника дуже страждали від, за суттю, варварської господарської діяльності людини. Вирубув