Александр Кишко

Украина, Чернигов
7 подписчиков
329 / 0.09
Предпочитаемые сообщества:
zonachaes, tackletest, actions,
Он с нами с 30.07.2010 г.

Сплав на плоту по реке Десна 2015 год

 

Пролетел ещё один год в ожидании нового путешествия.  Подготовительные работы как всегда были оставлены на последние дни. Запланировали пошить новый тент для плота.  За месяц отвезли каркас нашего навеса к мастерице. Пообещала сделать за две недели. Как всегда сроки были не выполнены.  Через три дня выезжать, а палатка не готова.  На нервах  и стоя над душой у мастера целую ночь перед выездом, кое-как в спехе изготовили навес, с незначительными недоделками, на них просто не хватило времени. Решили забрать то что есть, а на следующий сплав доделать недоделанное.

В целом получилось не плохо, не смотря на сроки.Тент сделан из  ПВХ материала. В нем вшитые прозрачные окна, для лучшего обзора.
Также усовершенствовали вход в палатку. В дверь вшили москитную сетку, и сделали его, не на одну молнию как было раньше, а на две двухсторонние. Для удобства открытия и закрытия. Также сделаны новые застежки, для быстрого подъема и крепления каждой стороны. При большом ветре так мы уменьшаем площадь парусности. Тент взяли белого цвета, вечером от одной лампы идет хорошее отражение и в палатке очень светло, а днем белый цвет не так нагревается на солнце.

Продолжаем наш маршрут от моста через Десну, который связывает два села Малое и Великое Устье. 

 

Рыбалкой увлекались каждый день. Было очень жарко, рыбу хранить негде, задача была поймать только для еды. Ловили на фидера, крупных трофеев не было, в основном небольшого размера густера.  Некоторые ловили на удочку уклею. Один раз получилось половить  окуня на отводной поводок.

Встретил  вот такй  двухэтажный плот.

Сплав был 6 дней по воде прошли больше 100км, финишировали в селе Салтыкова Девица. Повезло с погодой, было тепло и без дождей. Отдых был просто замечательный.

С уважением Кишко Александр!

Обязательно посмотрите краткий видеоролик нашего сплава!

 

https://youtu.be/mtN8pfyCT_Q

развернуть

Сплав на плоту по реке Десна 2014

Уже стало традицией делиться своими водными путешествия на рыбалка. com. Из за нехватки времени, информацию размещаю с опозданием. Очередной наш сплав по реке Десна в 2014года. 

 Мы продолжили наш маршрут в Черниговской обл. от с.Мезин до с.Малое Устье. Этот участок считаю одним из разнообразных по ландшафту. Красивейшие высокие берега, заливные луга с множеством озёр и речушек, сосновые и смешанные леса. Не зря эти места называются Мезинской Швецарией. По пути нам встречались рабочие паромные переправы. Паромщики ждали от нас презента( холодного пива) для прохождения. Получив ожидаемое, пожелав нам удачи, они опускали трос, чтобы мы смогли пройти. Десна до слияния с речкой Сейм узкая с быстрым течением. По всей протяженности встречается много красивых кос с белым песком и мест для стоянки. 

 

 

,

 

 

В селе Вишенки мы посетили дворец XVIII века, который построил известный русский полководец и фельдмаршал – Петр Алексеевич Румянцев-Задунайский. Дворец в средневековом стиле, напоминающий оборонительный замок прекрасно вписывается в окружающий его природный пейзаж. Достоверно не известен архитектор такого чудного дворца, по одной версии им был российский архитектор Василий Бажанов, по другой – итальянец Джакомо Кваренги.
В этом прекрасном дворце он принимал императрицу Екатерину II, когда та путешествовала в Крым.
После смерти графа усадьба была продана помещику Судиенко, который перестроил и разобрал часть дворца. А в советское время на территории дворца размещался дом для престарелых, а позднее пионерский лагерь.
Сейчас это удивительное место выполняет функцию детского оздоровительного лагеря. Замок в ужасном состоянии фасад, крыша требуют ремонта.

 

 

На всем участке путешествия, преобладала пасмурная погода с грозовыми и затяжными дождями.
Рыбалка, в первые дни была хорошая. В основном ловили на кормушки на стоянках, попадались подлещи, плотва, небольшие сомики. Жаренная и варенная рыба в рационе присутствовала.


В общем путешествие наше было хорошее, побыли активно на природе, отдохнули от рабочих будней.

 

Обязательно посмотрите наш видеофильм, который более детально раскроет наше путешествие.

https://youtu.be/ZXJrR1rN3ZE

 

развернуть

Норка попрошайка, открытие зимнего сезона 2016

Грустно посматривая на зимние снасти, в душе мечтал о морозах, которые обошли декабрь стороной. Январь принес  нам Новый год, а также  минусовую температуру с хорошим снежным покровом.  Появилась возможность выйти на любимое занятие.  Отметив, Новый 2016 год, с которым и вас всех поздравляю. Мы с товарищами решили сделать открытие сезона второго января.  Так как лед только стал, ещё была неопределённость, куда ехать на рыбалку. Будет ли пробита дорога по снежному покрову, как замерзли водоемы, все это вертелось в мыслях и обсуждалось с друзьями. Погода предвещала нам солнечный до -18 морозный день.

Утром с хорошим настроением с шутками о рыбалке мы выехали в путь.  Появился целый караван рыбацких машин, который начал рассасываться возле Днепра, каждый поворачивал на свои дороги. На своём Т4 и мы медленно продвигались по разбитой, в некоторых местах перекопанной или затопленной, заросшей кустарником  луговой дороге. Авто издавало ужасные звуки, писк веток или ударяясь днищем об кочки, все это как «серпом по яйцам» отражалось  на внутреннем состоянии водителя.  Подъехав к очередной канаве, которая была затоплена и замерзшая, мы увидели, что кто-то до нас уже провалился,но выехал.

Вышли, проверили глубину, попробовали  проехать, но застряли.  Задним и передним бампером, сели на лед. Взяв пешню мы обрубили лед, вытаскивая  его на берег. За нами подъехал ещё один микроавтобус.  Ребята вышли и мы все вместе,  вытолкнули машину из этого плена.  Их водитель, походив вокруг этой канавы, отказался за нами ехать. Так мы продолжили свой путь сами.

И вот мы на льду, нас ждал 40 минутный пеший поход, до нашего места.  Тропинка была уже протоптана. Пробираясь через заросли заснеженных  кустарников, высоких камышей, мы шли цепочкой  друг за другом, только  скрип снега был слышен под подошвой.  

 

Первые пробитые лунки, опущенная мормышка, рука и мозг начали вспоминать технику игры и движений.  На самом водоёме, было приблизительно пятьдесят человек.  Часть рыбаков ловило на блесну, другие на мормышку, кто-то ставил жерлицы на хищника.  У каждого свои секреты, техника, оснастка.  

Начали попрыгивать первые пойманные рыбки, жадно глотая морозный воздух. Вот и у меня первые поклёвки…. в основном ловился окунь.  

А вот к нам подошла красивая хозяйка этих мест. Хвастаясь своей черной шубой, украдкой попрыгивая по льду,  приближаясь к нашему улову.  Сделав съемку, мы наградили её рыбёшкой, которую она  уволокла в свои владения.

 

Были и такие рыбаки, которые отметив начало зимнего сезона, отдыхали  на комфортабельном ложе из камыша)))

 

С уловом у меня не сложилось, из всей нашей команды меньше всех,   десяток окуней.

Были среди нас рекордсмены, поймав до 40 штук. В общем открытие сезона было  хорошее. Побыли на природе, в хорошем коллективе.

Главное процесс)) На обратном пути обратно застряли в той же канаве. Спасибо ребятам  с  Нисан Патруль, которые помогли нам выехать.

Домой приехали уставшие, но счастливые)

развернуть

Сплав на плоту по реке Десна 2013

Сплав был ещё в 2013 году, по нехватке времени монтаж  видеоролика затянулся, а также отчёт о путешествии.

Сплав на плоту "Александрия" начался от границы, где река входит в Украину возле  села Камень. Река в этом месте очень красивая, особенно участки с высокими   меловыми кручами. Вблизи берега попадались отрезки в несколько километров заросшие кувшинками водяными лилиями. Что для основного русла было непривычно. Обычно такие растения предпочитают водоёмы со слабым течением.

 По маршруту проходили через старинный город Новгород-Северский.

За городом   пришлось снимать мачту и навес, для того чтобы пройти под понтонным мостом.

Также посетили заброшенный меловой карьер возле села Путивск. Очень красивое зрелище глубина карьера достигала до 70 метров.

Финишировали в селе Мезин, известном для археологов всего мира. Там была найдена стоянка позднего палеолита 18 тыс. лет до н.э. Первые музыкальные инструменты, а также жилища из костей мамонта. В Мезине есть музей, всем кто будет там, обязательно посетите.

 

Плот мы передали другой команде, а сами поехали по домам.

  

Теперь  микро отчёт  по рыбалке…

Первые дни ловил с плота на сбирулину,  в надежде поймать чехонь.  Уж очень мне эта снасть приглянулась.

 Теории было много, а практиковать решил при сплаве.  Чехони  так и не увидел, а вот уклейка ловилась  интенсивно. Кидать такую  снасть  для ловли уклеи  было не совсем актуально, её можно просто ловить удочкой.  Наигравшись с сбирулиной,  решил отложить её до лучших времён.   Блеснил с плота различными приманками, но такой способ не очень удобный. Бывает, проходишь  перспективное место,  и делаешь только один заброс в лучшем случае два. Ведь плот  постоянно в движении. Поставишь наживку, которой удобно оббрасывать мелководье, как плот уже на глубине. Ставишь что- то потяжелее, так он опять возле берега. Плюс если зацеп приманки, то это 100% обрыв, ведь плот не остановишь, он медленно скользит по течению.

Тактику через пару дней я поменял. Садился в лодку, десантировался, ловил  рыбу,  минут 20, потом  догонял плот.  Хорошо ловился крупный окунь на отводной поводок.

 

Смотрите ролик,  до Спилберга  далеко, но старался. 

 

http://youtu.be/qjhJocklRqw

развернуть

Зраджені Миси. Як «таємно» зрадити Вітчизну


В этом блоге я поделюсь информацией которую написал мой односельчанин  Алексей Святогор. С его позволения я продублирую всё написанное. Речь пойдёт о нашем селе Мысы и недавнем разделении границы между Украиной и республикой Беларусь в Черниговской области по фарватеру Днепра.  Встреча двух лидеров Януковича и Лукашенко, а также подписание договора  о государственной границе была так скрыта что осталась без внимания прессы и телевидения. Утрачена территория в тысячи гектаров земли с полями, лугами, лесами, водоёмами.  Площадь которой например занимает как весь левый берег Киева или большая часть Чернигова.  

Зраджені Миси. Як «таємно» зрадити Вітчизну - документальний посібник   

Моральною якістю кожного з нас є любов до рідної землі, а священним обов’язком кожного з нас, як громадян, є захист своєї Вітчизни, цілісності та недоторканності держави, непорушності її кордонів. Можливо, дана теза видасться кому заяложеною і подекуди недоречною, але тільки не в цьому випадку.

 Моєю «малою Батьківщиною» є село Миси Ріпкинського району Чернігівської області, яке знаходиться за десяток кілометрів від одного з найстаріших міст на Дніпрі, та і в Україні загалом – Любеча.

 Село знаходиться поблизу кордону з Республікою Білорусь, на березі Дніпра. Чернігівський край завжди був в епіцентрі історичних подій, але на долю описаної місцевості дійсно випало чимало випробовувань.

 Восени 1943 року в цьому місці Дніпро штурмувала найстаріша з існуючих військових десантних частин, знаменита 76а гвардійська десантно-штурмова дивізія, яка дістала почесну назву «Чернігівська» (яку гордо носить і донині, дислокуючись у далекому Пскові). В селі Миси в братській могилі поховані 9 Героїв Радянського Союзу, які загинули під час штурму Дніпровських вод, в самому селі батьків, братів, чоловіків втратили сотні родин.

 Після Чорнобильської трагедії, коли було відселено Прип’ять, на заміну останньому як місту атомників за 20 кілометрів від села Миси було зведено місто Славутич. Сусіднє село, яке знаходилося за три кілометри, Редьківка, наразі фактично припинило своє існування, мешканці якого були відселені.

 З постійних мешканців в Мисах проживають декілька десятків місцевих (здебільшого людей похилого віку), проте, село живе за рахунок того, що багато хат придбали т. з. «дачники» зі Славутича та Чернігова (які і вдихнули «нове життя»).

 

Як вже я зазначав, село знаходиться на лівому, «крутому» березі Дніпра, від окремих хат до річки залишилося близько сотні метрів. Весною, коли вода розливається, вода доходить практично до порогів хат (багато хто в цей час ловить рибу безпосередньо у себе в городі). Зараз Дніпро щороку під час розливів «забирає» декілька метрів городів, врізаючись у крутий берег…

 Декілька десятків років тому Дніпро поблизу Мисів був звичайним струмком, який можна було переходити вбрід, основне русло (т. з. «старик») проходило (і проходить зараз) за декілька кілометрів на захід. Потім Дніпро пішло за «новим» руслом, яке і проходить поблизу села та створюючи між своїми розливами острів (на іншому березі Дніпра).

 З дитинства пам’ятаю, як з дідом я часто переправлявся на острів, на якому випасали худобу, збирали сіно, заготовляли дрова. Острів величенький (вздовж та впоперек має по декілька кілометрів), тому там вистачало місця навіть для багатосотенних колгоспних черед корів та коней. Острів належав Україні (Українській РСР), білоруська «сторона» була за старим руслом Дніпра (як і прийнято за міжнародними правовими документами з приводу визначення кордонів по водним об’єктам).

 Останніми роками мешканців села періодично збурювала звістка про зміну траєкторії державного кордону України, при цьому острів починав «вважатися» територією Республіки Білорусь, а межі кордону зміщувалися (підходили) впритул до села, через «нове» русло Дніпра.

 На мапі чітко видно запропонований «переділ» території.

 

Знизу розміщено село Миси (та українська територія), вище – Білорусь. «Жирною» пунктирною лінією показано «старі» кордони, як вони були демарковані та фактично існували за «радянських часів», а тонкою червоною лінією нижче позначено «нові» кордони.

 Як бачимо, до Білорусі відходить величезна територія, декілька сотень гектарів землі – луків, озер, лісів, пасовищ, сінокосів, галявин…

 Україну зрадили. Банально «здали», «подарували», відірвали шматок, тихо зробили те, чого не спромоглися загарбники у Великій Вітчизняній Війні…

 Зрадили підло та підступно. Будь-яка «здача» території в подібних умовах – державна зрада, оскільки безпосередньо веде до зменшення території держави (а наявність території – одна з базових ознак держави, якої не може існувати без території).

 Більшість злочинів вчиняються таємно, приховано. Не виняток і цього разу. Я спробував детально розібратися в ситуації, звернувшись до компетентних органів з запитом про ситуацію, яка склалася, зокрема, мені було б достатньо для порівняння лише отримати топографічні мапи, які визначали (позначали) б територію, як вона була декілька десятків років тому (при Українській РСР) та зараз, за новими «межами».

 Державна прикордонна служба України та Міністерство закордонних зв’язків України відповіли достатньо просто: «мапи та додатки до договорів секретні, не дамо»:

 

 

Дивина, та і годі… Навіть не дивина, а просто вражаюча підлість та ницість. «Таємними» та «секретними» оголошено документи, які стосуються території України та її цілісності і меж…

 Тобто, «таємними» та «секретними» оголошено відомості про кордони. Логічно припустити, що жодна особа не може бути звинувачена в нелегітимному перетині державного кордону, оскільки такі відомості вона знати не може і не повинна (а дізнавшись – стає носієм таємної і секретної інформації). А якщо особа не знає і не може знати, що за декілька кроків «чужа» територія – то яким вона способом може її свідомо порушити?

 Панове контрабандисти, беріть на замітку позицію державних органів України, знайте, що віднині Ви – недоторканні, бо не можете знати, де межа, за які не можна везти алкоголь, тютюн чи пальне без сплати мит. Якщо якийсь прикордонник і спробує Вас звинуватити – то можете сміливо звертатися до прокуратури з вимогою посадити його за грати як особу, котра розповіла таємну інформацію та викрила державні «секрети».

 При такому режимі «секретності» та охоронному режимі топографічних мап з позначеними межами – дивно виглядає, що та ж Державна прикордонна служба України всупереч своїй же логіці у відкритому доступі (на околиці села Миси, в заводі Дніпра) розміщує ось такі стенди, на яких, в свою чергу, розміщує і «секретні» мапи з рисами державного кордону, розкриваючи державну таємницю:

 

 

З вказаного стенду, зокрема, і було отримано відомості про «поділ» державного кордону…

 До речі, за фактом «розголошення відомостей, що становлять державну таємницю» УСБУ у Чернігівській області під контролем обласної прокуратури провадить досудове слідство, і можна невдовзі очікувати, що прикордонників-виготовлювачів інформаційного стенду буде притягнуто до відповідальності.

 

 

Однак, було б краще, якби правоохоронці, окрім моментів «оприлюднення обставин поділу» державного кордону України ще і ретельно зайнялися самим поділом та мотивами «здачі» величезної ділянки землі сусідній державі, з’ясувавши не тільки факт порушення територіальної цілісності держави, але і мотивами (зрада, недбальство, лінощі, підкуп, непоінформованість, тощо).

 Повертаючись до теми дослідження, дозволю собі відверто провести аналогію, що всі подібні «утаємничені поділи землі» (відразу на думку спадає таємний протокол до пакту Риббентропа-Молотова) мають на меті приховання вчиненого злочину. Якщо ніхто не дізнається – то і добре, а на півсотні старих з села можна не звертати уваги, якось перетерплять…

 Молотов та Риббентроп, до речі, підписуючи ганебний пакт, державної зради не вчиняли, оскільки «здавали» не свою територію, а чужу, розмежовуючи сфери впливу власних цілісних держав по відношенню до аутсайдерів.

 Українські ж урядовці та посадовці пішли значно далі – «здали» свою землю. Можу навіть припустити, чому це сталося (як один з варіантів): для прикордонників, держкомзему та МЗС (у кожного своя компетенція у визначенні питання розмежування та технічного оформлення змін) значно простіше по хорошій дорозі навідатися до села, випити-закусити на березі під виглядом «роботи комісії з демаркації», поглянути з кручі Дніпра на сусідній берег, так легко та просто сказати «ну то нехай буде білорусам» та поїхати по домівках, аніж колупатися в архівах та топографічних сховищах, опитувати мешканців і тим більше – блукати в чоботях по зарослим лукам поміж вербами, відстоюючи свою територію…

 Для «рядових» прикордонників також таких вихід з ситуації загалом простіше та комфортніше: замість того, аби плисти річкою на інший берег та чатувати контрабандистів поміж заростями лози і очерету, на «старому руслі», далеко від «цивілізації», простіше влаштувати зручний «пункт спостереження» в місцевому магазині, попиваючи пиво та зрідка навідуючись на берег, сікаючись до місцевих дядьків на зразок «чого човен не зареєстрований, не пофарбований та без документів, плати штраф»…

 Можливо привід публікації і дрібний, але ж він показовий, принциповий… Сьогодні задля власного комфорту та за лінощами можна спробувати відкараскати декілька островів на користь чужої держави, навіть не намагаючись захищати кордони та цілісність держави, завтра – можна продати і щось важливіше…

 Острів «Зміїний», нагадаю, за площею в кільканадцять разів менше, аніж територія, яка «здана» поблизу села Миси, однак, в тому випадку Україна виявила максимум принциповості та спромоглася відстояти свою територію…

 Чому ж в нашому разі така пасивність, поступливість, підлість, зрадливість, нехтування інтересами держави та нації? Невже на поведінку чиновників так впливає «загальний курс покращення» та особливе відношення до патріотизму провладної команди «ефективних менеджерів»?

 Я все ж сподіваюсь, що остаточне вирішення питання визначення меж кордону (що заплановано на листопад поточного року) буде зроблено відповідно до закону (межа має проходити за «старим» руслом Дніпра), на засадах патріотизму, здорового глузду з міркувань забезпечення цілісності держави та недоторканності її кордонів. 

 

Олексій Святогор, адвокат для «УК»

 

 http://youtu.be/UKoU54w8V6Y

 

развернуть
Показать еще
Надоела реклама?
Поддержите DIRTY — активируйте Ваш золотой аккаунт!